Чому звичні слова підтримки вже не працюють і що з цим робити?
"Тримайся!" Якщо вас дратує таке співчуття, це не зрада і навіть нормально. В умовах тривалого стресу нам потрібні трохи інші слова і жести. Як в нинішніх умовах давати і приймати підтримку без взаємних образ та що допоможе розвивати культуру уважності, "Рубриці" розповіли фахові психологині. У нашому матеріалі знайдете багато корисних підказок.
У чому проблема?
"Тримайся" вже не працює
Слова підтримки, якими українці обмінюються вже четвертий рік великої війни, перестали бути опорою. Фрази на кшталт "Тримайся, ми ж такі сильні, все буде добре, скільки там тої зими залишилося" вже не заспокоюють, а викликають злість, втому й відчуття нерозуміння.
"Особливо дратує, коли я чую це не від сусідки, з якою разом із баклажками води йду пішки на 14-й поверх, а від людей, які живуть за сотні кілометрів від мене, в теплі й відносній безпеці", — каже киянка Яна.
Не меншу напругу відчувають і ті, хто через війну опинився за кордоном.
"Я вже боюся близьким в Україні взагалі щось казати. Будь-які слова, від "співчуваю" до "сподіваюся, скоро дадуть опалення", викликають спротив. Усі варіанти підтримки, які з'являються в голові, здаються недоречними", — зізнається Наталія, яка вже три роки живе в Іспанії.
Фахівці кажуть, коли країна роками живе під обстрілами, без стабільного світла, а тепер, ще й без води та тепла у мороз, людина перестає "триматися", вона просто виживає. У такому стані нервова система не шукає мотиваційних формул, вона шукає безпеки. Саме тому звичні слова підтримки більше не працюють, а звучать порожньо, перетворюючись на тригер. Через це ламаються стосунки: між тими, хто за кордоном і тими, хто в Україні, між людьми з різним досвідом війни, навіть між близькими. Люди хочуть підтримки, але не можуть прийняти її в тому вигляді, в якому її зазвичай пропонують.
Щире обговорення проблем. Ілюстративне зображення
Яке рішення?
Потрібні нові слова
Підтримка в умовах тривалого стресу потребує нової мови — без загальних слів, універсальних порад та токсичного оптимізму. Так само важливо навчитися приймати щирі слова співчуття, не зриваючись на тих, хто намагається бути поруч.
Про те, як підтримувати і не ранити, як говорити, коли будь-яке слово здається зайвим, і як зберігати зв'язок, навіть коли він "тріщить по швах", "Рубрика" поговорила з психологинями ГО "ЦПД "Конфіденс".
Як це працює?
Чому підтримка викликає агресію?
Люди — це соціальні істоти, нам потрібен хтось інший, з ким можна поговорити, розділити радість і біль, розповісти про свої переживання, сумніви, компетенції, обговорити події, злети і падіння. Ми повсякчас потребуємо комунікації, прагнемо відчувати свою потрібність, приналежність до певних груп чи соціального кола.
Та у бажанні підтримати іншу людину ми можемо наштовхнутися на агресію, спротив, нерозуміння, і часто не можемо пояснити, чому саме так. Так само й спроби відкритися чи розповісти про те, що турбує, нерідко натрапляють зовсім не на ті реакції, на які ми розраховували. У результаті замість близькості виникають домисли, образи, конфлікти, взаємне віддалення, комплекси.
Під час війни все це набуло ще більш гострої реакції.
"Відповідь лежить на поверхні. Ми звідусіль чуємо про незламність, силу народу, витривалість, мужність, про те, як зламалася сталь, а люди ні. Ми намагаємося слідувати за цими концепціями і підлаштовуватися під них, гордитися цим. Але що відбувається насправді? Кожен стикається зі своїми внутрішніми ранами, зі своїм болем, а як же його прийняти, коли звідусіль чутно, що ми незламні, вистоїмо. І саме тут виникає когнітивний дисонанс — конфлікт між зовнішнім і внутрішнім", — говорить психологиня Юлія Гонтарь.
Ще одна причина криється в банальності таких фраз, які як "заїжджені платівки" просто дратують і викликають злість. Саме тому слова на кшталт "не переживай, все буде добре" можуть викликати злість і людина може кинути: "та звідки ти знаєш?!".
Для частини людей відчуття розуміння — це простий тілесний жест, як-от рука на плечі. Ілюстративне зображення
"Психологи називають такі слова «фразами супротиву». Бо вони не підтримують, а навпаки — викликають у людини відчуття непотрібності й незначущості, і саме тому бажання агресувати у відповідь. Бо людина чує їх як «твої емоції недоречні», «ти слабкий» або «я не витримую твоїх переживань, тому мені треба, щоб ти був спокійний». Ці відчуття точно не схожі на те, що очікуєш, коли бракує підтримки", — зазначає її колега, психологиня Дарина Пластун.
Ще гірше, коли оптимізм у словах підтримки набуває токсичного характеру.
"Токсична позитивність — це не про радість і не про надію. Це про ситуації, коли «позитив» використовується, щоб не торкатися негативу. Коли замість контакту з реальним станом людини ми намагаємося швидко «підбадьорити», ми фактично уникаємо її болю, і часто власного теж. В умовах тривог, вибухів, холоду, постійної тривоги і відсутності світла, така «підтримка» звучить як мінімум не корисно. Вона ніби каже: те, що з тобою відбувається, не таке вже й важливе", — пояснює психологиня Аліна Смірнова.
"Мене навіть саму дратує це все, як психологиню і тренерку з першої психологічної допомоги, — зізнається психологиня Юлія Чепеленко, — зазвичай свої заняття я починаю з фрази, що зараз, вибачте, буде антиреклама пісні Вакарчука «Все буде добре», бо не можна цього казати, якщо ви в цьому не впевнені".
Підтримка починається з питання, а не поради, кажуть психологині. Ілюстративне зображення
Вона пояснює: коли ми кажемо: "Тримайся, комусь ще гірше" або "Сльозами горю не допоможеш", то одночасно знецінюємо переживання людини й ніби забороняємо їй відчувати.
"Такі фрази не підтримують, а блокують емоції й викликають злість та агресію, особливо коли людині й так важко. Порівняння з тими, кому «гірше», створює внутрішній конфлікт: ніби болить, але скаржитися «не маєш права», і в результаті людина просто не розуміє, куди подіти свої почуття", — зазначає Юлія Чепеленко.
Також причиною агресії на заспокійливі та підтримувальні фрази часто стає різне уявлення про саму підтримку. Люди звертаються до інших — близьких, знайомих, фахівців із ментального здоров'я, тому що потребують визнання своїх переживань і опори. Але очікування цієї опори в кожного свої. Для когось підтримка — це слова, для когось — мовчазна присутність поруч, а для когось відчуття розуміння — це простий тілесний жест, як-от рука на плечі.
"Для людей важливо бути почутими, відчувати, що ти не один, не сам зі своїм досвідом, побути в чиїсь присутності. Але якщо підтримка отримана не в той спосіб, люди не можуть задовольнити свою потребу в ній", — каже Юлія Гонтарь.
Як же підтримати людину, щоб не знецінити? Що радять психологині
-
Підтримка починається з питання, а не з поради
Одна з найкращих речей, які можна зробити у складній розмові — просто запитати: "Що тобі зараз найбільше неприємно?"
Як пояснює Аліна Смирнова, це питання працює одразу на кількох рівнях:
- дає людині зрозуміти, що її чують;
- допомагає самій людині сфокусуватися: а що саме зараз болить найбільше?
- навіть якщо відповідь звучить грубо або різко, за нею стоятиме конкретний досвід, а не "просто скиглення".
"Найважливіший інструмент у такій ситуації — активне слухання, — відзначає психологиня Дарина Пластун, — Дайте людині можливість висловити емоції, бути почутою і не осудженою. Памʼятайте про те, що будь-яка реакція на стрес — це нормальна реакція на ненормальну ситуацію".
Які фрази краще використовувати:
- Я поряд,
- Я чую тебе,
- Я готова вислухати,
- Ти маєш право це відчувати, це нормально — виражати емоції.
В питаннях підтримки важливіше не нашкодити. І тому навіть якщо ви не знаєте що відповісти, будьте щирі і відверті. Фраза "якщо чесно, я навіть не знаю що сказати тобі, але я хочу підтримати" буде для людини набагато більш вагомою і підтримувальною, ніж "все налагодиться, не переживай" або "тримайся".
-
Без оцінки та порівнянь
Людині в складному емоційному стані дуже важливо відчувати, що хтось поряд і може це витримати. Тож памʼятайте, що найкраща підтримка — це ваш спокій, ваша щирість, активне слухання, не засудження та нормалізація емоцій і просто готовність бути поряд. Без апеляції "іншим гірше", без обіцянок про те, на що не можеш вплинути і без токсичного позитиву.
Психологиня Юлія Чепеленко наголошує: у кожного власне горе та власні проблеми, важливо вміти давати людині можливість висловити свої переживання без порівнянь. В безпечному, комфортному просторі.
"Наприклад, людина каже: «У мене немає опалення». Не треба говорити «співчуваю» або порівнювати з іншими. Краще запитати: «Чим я зараз можу допомогти?» Дуже часто людині потрібні не поради й навіть не допомога, а щоб її просто вислухали, приділили увагу й прийняли її переживання", — пояснює фахівчиня.
Вона наводить приклад своєї подруги, яка телефонує їй, накопичивши багато стресу на роботі:
"Розповідає все, що сталося, а потім каже: «Фух, дякую, я висловилась». Їй були потрібні не мотиваційні фрази і не допомога, а, скажемо так — комфортне мовчання. Тобто вона висловилась, вона знає, що її чують, що її можуть зрозуміти. Я кажу окей, а що ми можемо там зробити? Вона відповідає: «Та мені просто потрібно було виговоритись. От і все»".
Якщо людина злиться, варто уточнити: "чи ти на мене злишся, що я це запитала/сказала, чи на обставини?". Часто людина саме тут усвідомлює, що насправді з нею відбувається, і сама говорить собі "стоп".
Один з важливих інструментів — активне слухання. Ілюстративне зображення
-
Визнати свою обмеженість
Ще одне важливе запитання: "Яку підтримку ти хотів би зараз?". Воно знімає припущення і перекладає фокус із "я знаю, як правильно" на реальну потребу іншого.
"Окрема складна тема — контакт між тими, хто зараз за кордоном, і тими, хто живе без світла, опалення та стабільності. Це різні світи, і важливо цю різницю визнавати, а не намагатися стерти, — зауважує Аліна Смірнова, — Коли людина за кордоном намагається сказати: «я такий самий, як ти», це часто лише підсилює напругу. Натомість набагато підтримувальніше — чесно визнати відмінність досвіду".
Хороші варіанти: "Не знаю, як з цим справитися, але можу послухати, якщо тобі це потрібно". Це не обіцяє неможливого і не знецінює реальність. Це про присутність, а не про правильні формули.
-
Бути щирим
Відкритість, уважність і чесність завжди допоможе в комунікації. Люди відчувають брехню, нечесність. Юлія Гонтарь рекомендує:
- Бути чесними з собою та з іншими, не намагатися щось додумати, не інтерпретувати, не нав'язувати. Можна використати дуже прості фрази: "мені здається, що ти…тому я…", "мені здалося, що ти…тому я…".
- Важливо зрозуміти, чи людина взагалі хоче розмовляти і чути ваш зворотний зв'язок. "Чи маєш зараз ресурс для діалогу?", "якщо хочеш щось розповісти, я поруч і слухаю", "хочеш, щоб я просто послухала, чи тебе цікавить моя думка?", "хочеш поговорити чи можемо просто помовчати або поговорити про щось інше".
- Замість "не сумуй", "не плач" можна сказати "я бачу, тебе це засмутило", "мабуть, це дійсно важко", "мені здається, що ти…". Ми віддзеркалюємо людині її слова та емоції. Підключайте уважність та спостереження за поведінкою, мімікою, голосом, щоб бачити, що відбувається з людиною. Для кращого розуміння можете використовувати техніку перефразування: "чи я правильно зрозуміла, що ти…". Це дає зрозуміти людині, що її чують. Використовуйте відкриті питання: "що для тебе зараз найважливіше?", "чому ти вирішила…?", "що тебе вразило…?".
- Далі — допомога без тиску. Головне правило — розділяти з людиною її почуття, а не заперечувати. Тут можна запропонувати конкретну допомогу. Не "тримайся", а щось на кшталт "я можу зайти до тебе і побути/поговорити", "я йтиму в магазин, можу тобі теж купити, що тобі потрібно", "давай, я візьму на себе…", "якщо хочеш, можу скинути контакти…", "можу повисіти на лінії, побути з тобою, щоб ти не була сама".
- Також важливо дати співрозмовнику право на відмову: "я просто пропоную, ти можеш відмовитись", "якщо відмовишся — я не ображусь", "можеш відповісти, як будеш готова".
Коли вам відмовляють в тому, щоб ви допомогли, це теж нормально. Це може означати, що людина потребує емоційного простору для відреагування і їй зараз важливо побути наодинці з собою.
-
Діяти, а не просто говорити
Фраза "все буде добре" насправді може бути підтримувальною, але тільки якщо вона звучить від тої людини, яка для вас є опорою у питаннях безпеки. Або якщо ця фраза підтверджена діями. Наприклад: "ми з вами спустились в укриття, тут можна випити водички і чаю, ваші близькі на звʼязку і в порядку, тому все буде добре".
"В такому випадку людина помічає дії, а не пусті обіцянки. І така фраза не викликатиме такого сильного супротиву", — відзначає Дарина Пластун.
"При спілкуванні з близькими краще сказати: «Я не знаю, що саме тобі зараз найпотрібніше, але я можу вислухати або побути поруч, або допомогти з дрібними справами. Якщо щось із цього відгукується — скажи». Або ще: «Я, на жаль, не можу допомогти в цьому, але не хочу знецінювати твій запит. Якщо тобі важливо — я готовий/готова вислухати або подумати разом, що ще може допомогти»", — каже Юлія Чепеленко.
Вона додає, взагалі фраза "Чим я можу допомогти?" має супроводжуватися усвідомленням власних меж. Підтримка — це не про всесильність, а про чесну присутність. Краще одразу окреслити, у чому саме ви можете бути корисними, ніж пообіцяти те, що не зможете виконати.
Підтримка — це не про всесильність, а про чесну присутність. Ілюстративне зображення
Ще більше корисних рішень!
Як екологічніше реагувати на слова підтримки, які не резонують
Важливо пам'ятати: навіть якщо людина перебуває у відносній безпеці й комфорті, це не означає, що вона не хвилюється і не переживає за близьких. Ми не можемо напевно знати, що саме відчуває інша людина.
"Мені це нагадує картинку з інтернету: дві собаки — великий лабрадор і маленький тер'єр — переходять через багнюку. Багнюка однакова, але одному вона доходить до середини лап, а іншому — вже до шиї. Та суть не змінюється: багнюка залишається багнюкою, і дискомфорт реальний для обох. Так само і з емоціями. Важко може бути кожному, просто по-різному", — візуалізує Юлія Чепеленко.
А Юлія Гонтарь пояснює, як екологічніше реагувати на слова підтримки, які зараз не резонують або ранять, і водночас зберегти відносини:
- Надавайте конкретні інструкції. Люди не володіють даром передбачення чи читання думок, тому вкажіть людині конкретні дії, які ви від них очікуєте. Наприклад: "просто посидь біля мене поруч", "мені зараз хочеться, щоб ти мене обняв", "якщо можеш, просто послухай мене без коментарів", "я хочу почути твою думку, але скажи її більш м'яко", "не говори мені, що все буде добре, бо мене це дратує".
- Якщо відчуваєте, що все ж таки людина вас чимось не так "зачепила", то відразу встановіть словесні кордони. Тобто проговоріть, можливо, вже заготовані слова-стопи, які покажуть іншій людині, що для вас це не Ок. Наприклад: "досить", "давай на цьому зупинимося", "мені цінна твоя турбота, але мені зараз такі поради не допоможуть", "розумію, що ти хочеш допомогти, але це не те, що мені зараз потрібно".
- Перемикайте фокус уваги. Зверніть увагу не на негативну складову, а на те, що людина хотіла допомогти, хоч і невміло. Слова "тримайся", "все буде добре" — це просто бажання вас підтримати. Головне, щоб ви розуміли, що людина не хотіла знецінити ваш біль чи почуття, а просто використала не ті слова. Відокремити слова від людини, бо в нас в голові може відбуватися злиття слів і людини, яка це сказала, в одне ціле. Можете подумки побудувати щось на кшталт цієї конструкції: "людина просто хотіла допомогти, але не знала, як це зробити".
А щоб захистити себе від непроханих порад чи "підтримки", навчіться турбуватися про себе — не впускайте у свій внутрішній простір токсичних людей. Тобто якщо якась підтримка для вас є "вторгненням всередину" чи "залізанням під шкіру", то ви можете не відкриватися людині, тримати емоційну дистанцію, щоб потім не страждати.
Психологині підсумовують: сьогодні нам особливо потрібна не культура "триматися", а культура взаємної уважності. Здатність не уникати болю через позитив, а й бути поруч з тим, що є. Не лише говорити, а й запитувати, що зараз справді потрібно. Не повчати, не ображатися, не змагатися у переживаннях, а вчитися чути одне одного. Це про контакт, у якому є місце різним емоціям, різному досвіду й чесності. Іноді цього вже достатньо, щоб обидві сторони відчули: вони не самі.
Джерело: Рубрика
