Помилка — друг навчання: три способи зменшити учнівський страх
Припустимо, ви передовий вчитель. Не критикуєте учнів за помилки, вірите, що на них діти навчаються, створюєте безпечну атмосферу. Чи цього досить? Найчастіше — ні, бо діти можуть боятися реакції батьків, соромитися однолітків, втрачати бажання навчатися через негативний досвід. То як же навчити їх «робити з лимонів лимонад»? Допоможе наука: зібрали практичні та дієві способи, як зменшити страх помилки у дітей.
Знову «двійка»? Батьки, обіймаємо!
Страх помилки не лише знижує мотивацію до навчання, але й зазвичай впливає на світогляд учня, коли він подорослішає. Людина неусвідомлено боїться підтвердження думки, що вона невдаха, зниження самооцінки, намагається залишити хоча б ілюзію про власну самоефективність. А відтак уникає нової діяльності, набуття нових навичок та, дійсно, відстає від життя. Вже у класі такі школярі, які побоюються осуду та сміху однокласників, усі сили спрямовують на те, щоб «бути не гіршими за інших», тобто не робити помітних помилок.
Батьки стосовно помилок часто демонструють поведінку, якої б не хотіли бачити самі. У цьому переконані дослідники Каліфорнійського університету в Берклі (США). Хто б хотів, щоб діти критикували їх, засуджували, вважали невдахою або навіть обзивали, коли у батьків сталися проблеми на роботі? Ні, вони очікують на підтримку. Але мало в якій родині учень, що приніс погану оцінку, отримує співчуття. Дорослі думають: якщо посварити — надалі докладе більше зусиль. Прогресивні батьки кажуть: це твоя відповідальність. Але у всіх цих випадках дитина навчається реагувати осудом чи ігнором на чужі та власні помилки.
Одна з найамбітніших цілей педагогів — навчити учнів, що слід робити, коли вони не знають, що робити. Сучасна людина має самостійно розв’язувати життєві проблемні ситуації, жити за принципом lifelong learning. Така мета потребує від учителя цілеспрямованої та тривалої роботи з розвитку терпимості до помилок.
Які ж є способи над цим попрацювати?
1. Перетворіть завдання на цікаву головоломку
Більшість дітей змалечку збирають пазли, і їм це подобається. Навряд чи знайдеться малюк, який гірко плаче та нічого не робить через те, що елементи з першого разу не підійшли одне до одного. Пазли та головоломки — це цікавий процес спроб та помилок. Якщо у початковій школі завдання наближати до такого формату, це дасть змогу не зациклюватися на помилках. Спочатку можна познайомити учнів із таким заняттям за допомогою коміксів. Діти вправляються у перетасуванні панелей коміксів у правильному порядку. Коли комікси стають звичною справою, завдання ускладнюють: треба правильно розташувати та прочитати частини тексту. Розташування ідей, подій у хронологічному, логічному або сюжетному порядку вимагає наполегливості на спроби та помилки, й такі завдання можна створити для будь-якого шкільного предмета (історія, природничі науки, суспільні, STEAM, іноземна мова, мистецтво тощо). Учні можуть дискутувати, відстоювати той чи інший варіант. Так вони усвідомлять, що правильна відповідь не завжди одна, і навчаться відрізняти помилковий варіант від альтернативного.
2. Навчіть спиратися на «питання репортера»
Вже кілька століть перше, чого навчаються репортери: відповідати у текстах на п’ять ключових питань (хто? що зробив? коли? де? навіщо?) У англомовному варіанті це ще зручно називають 5W, адже усі питання починаються на літеру w (who, what, when, where, why). Це базова інформація, яка зменшує шанси помилитися у гіпотезах, висновках, трактуваннях. У 1982 році доктор філософії з Університету Південної Кароліни (США) Джеймс Каннінгем запропонував за допомогою цих питань навчати дітей усвідомленого читання та азів написання есе. Діти мають відповісти на ключові питання стосовно прочитаного або заданої теми. А потім написати резюме на 15 або 20 слів (відповідно до віку та завдання вчителя), в якому зберуть разом ці відповіді.
Приклад:
Текст «Щоденник Анни Франк»
- Хто: Анна Франк
- Що робила: переховувалася
- Коли: під час Другої світової війни
- Де: на горищі в Амстердамі
- Навіщо: щоб не потрапити в полон
Резюме
Єврейська дівчинка-підліток Анна Франк під час Другої світової війни переховувалася на горищі в Амстердамі, щоб уникнути захоплення в полон нацистами.
Аби ця робота здавалася учням цікавою, а не нудною, вчений запропонував використовувати бланки, графічні організатори: друковані або онлайн. Відповіді заносять у віконечка, довкола яких виразні малюнки, інколи дотепні, інколи немов графіті чи серйозні мурали.
Спочатку шукати стислі відповіді учні навчаються у класі, потім у малих групах, у парах та нарешті самотужки. Під час пошуків зазвичай є чимало варіантів, спроб та помилок, які є частиною захопливого процесу та які легко виправити.
3. Демонструйте власний процес спроб та помилок
Найкращий спосіб створити атмосферу толерантності до помилок, це не соромитися власних похибок. Авторитет посилюється не тоді, коли вчитель удає, що він завжди має рацію, а тоді, коли він, помітивши допущену помилку, відверто й швидко виправляє її.
Але варто йти далі та спеціально продемонструвати учням процес спроб та помилок під час розв’язання реального життєвого завдання. Варто моделювати типи мислення, який очікуєте від учнів. Вголос можна поставити собі запитання: «Що станеться далі, якщо я це зроблю? Це наближає мене до моєї мети? Це правильний крок чи хибний? Чим можна його замінити?»
Корисно буде розповісти про дії, які збираєтеся зробити, наприклад «Я краще це запишу» або «Це не спрацювало. Я краще зітру і почну спочатку». Нехай учні бачать стратегії критичного мислення для подолання труднощів. Для дітей важливо бачити, що всі натрапляють на перепони, й що це нормально. Вчителю добре проявити наполегливість, показати кілька невдалих спроб і підбадьорювати вголос себе після кожної.
Якщо учні отримують необхідні інструменти вже у початковій школі, метод проб і помилок може стати кроком до цікавого навчання.
Джерело: Освіторія
