Поступовий розвиток емпатії, межі дозволеної жорстокості та «розлюднення»
Про поступовий розвиток емпатії, межі дозволеної жорстокості та «розлюднення». У дітей та дорослих. Вийшов не допис, а цілий посібник, але сподіваюсь, практичний.
У нормотипової дитини емпатія «розвивається» разом з розвитком самої дитини. Ми можемо умовно виділити етапи:
1. Сенсорна — автоматичний емоційний відгук.
2. Емоційна — усвідомлення емоцій іншого.
3. Когнітивна — розуміння причин емоцій та прогнозування стану інших.
До 2 років емпатія у дитини переважно «сенсорна», без розуміння стану.
* Якщо поруч інша дитина заплаче, чи мама (близький дорослий) дитини засмучена, малюк теж може заплакати. Але ще не тому, що співпереживає, а, тому що «заразився» емоцією.
Це автоматична, дзеркальна реакція у відповідь на емоцію іншого.
* Дитина може вкусити, вдарити дорослого – і поки не побачить реакцію, не розуміє, що зробила боляче.
* Дитина може регулювати емоцію завдяки дорослому, через контакт з ним.
Що потрібно для розвитку: Надійна емоційна присутність батьків. Контакт, взаємодія з дорослим
Що заважає в розвитку: Хронічний стрес або емоційна відсутність батьків.
2–3 роки - З’являється розуміння: «я та інший» і цей інший може відчувати інше, і цьому іншому може бути боляче. * Дитина може більш усвідомлено мати бажання допомогти, заспокоїти, дати іграшку, погладити, підтримати.
Але контроль імпульсів ще зовсім слабкий, і дитина може одночасно вдарити, штовхнути чи вкусити, а потім пожаліти, а потім знов вкусити того, хто поруч.
Що потрібно:
- Моделі поведінки дорослих, які пояснюють емоції, дії, наслідки («Вінвона плаче, бо боляче»).
- Дорослі проявляють емпатію. Дають відчуття підтримки.
- Показують, як вони самі заспокоюються
- рольові ігри
Що заважає:
- Емоційна нестабільність дорослих,
- неузгодженість в їх реакціях та правилах, відсутність взаємодії,
- ігнорування та нечутливість до стану та емоцій дитини.
3–5 років – Емпатія стає більш усвідомленою.
* В цьому віці дитина може експерименти з «живим» («а що буде, якщо я?»), іноді може нашкодити комахам чи іграшці – це лякає дорослих, але це в цьому віці є варіантом норми.
* Імпульси в цьому віці сильніші за усвідомлення. Це закономірно, але потребує реакції дорослого: пояснити, зупинити, дати інший спосіб дослідити. Дитина має зупинятися, якщо ці експерименти завдають болю рослині, комасі, тварині або людині.
* З’являються перші чіткі моральні уявлення: «це добре», «це погано». Формуються уявлення про справедливість.
* Поки дитина не здатна витримати амбівалентні емоції.
* Починає розуміти причинно-наслідковий зв’язок: «Я зробив - іншому боляче».У неї виникає почуття провини чи радості від допомоги. Розуміє, що її дії впливають на стан іншого.
Що потрібно:
- пояснювати свої дії та дії інших,
- пояснювати і називати емоції, показувати приклад їх регулювання,
- давати можливість спостерігати за іншими, пояснювати, чому людина може плакати, радіти чи злитися.
- Грати в рольові ігри.
- Проявляти емпатію та коментувати приклади підтримки та емпатії.
- Відмічати прояви турботи самої дитини.
* Особливо в цьому віці важливо - Ставити чіткі межі. Дитина має бачити - всі дії мають наслідки.
Що заважає:
- байдужість до почуттів дитини, відчутність емоційної підтримки, жорстокість,
- Саме в цьому віці дитина може зафіксувати: мійчужий біль не має значення.
6–10 років - розвиток когнітивної емпатії
* Дитина може усвідомлювати та називати свої емоції, розрізняє емоції інших. Здатна вибачитися щиро.
* Вже напрацьований контроль. Дитина може самостійно зупинитися, якщо зрозуміла, що завдала болю чи шкоди. Може передбачити наслідки своїх дій.
* З’являється усвідомлена здатність до співчуття, співпереживання. Розуміння, які слова чи дії можуть ранити. Чого слід, чого не слід говорити.
* Формується чи сформована здатність ставити себе на місце іншого. Навіть уявляти, як може почуватись хтось, хто навіть зараз відсутній.
* Вчиться самостійно регулювати емоції. Пояснювати свої вибори та дії. Брати відповідальність.
* Усвідомлення, що інші можуть мати інші погляди та емоції.
* Зародження власних моральних правил – не тільки таких, які прийняті. І не тільки тому, що так сказали старші чи авторитетні.
* Дитина може починати конфронтувати з правилами старших.
Може сказати – я так відчуваю. Я так вирішив.
Що потрібно:
- Приклади емпатії. Уважність до почуттів дитини.
- Пояснення емоцій та ситуацій.
- Приклад регулювання емоцій.
- Читання та обговорення історій, книг, мультфільмів.
- Рольові ігри,
- початок обговорення етичних дилем.
Що заважає:
- Недостатня соціальна взаємодія.
- Досвід ігнорування, одинокості, відчуженості, насильства — емпатія приглушується, як механізм виживання.
Виживання в будь-якому віці важливіше за співпереживання.
11–16 років - Здатність аналізувати мотиви, потреби й емоції інших. Усвідомлення, що емоції можуть бути складними, багатошаровими.
* Можливість витримати амбівалентні емоції.
* Глибше розуміння власних мотивів, емоцій, здатність до альтруїзму.
* Вміння усвідомлено обирати, як реагувати на стан іншого.
* Здатність до рефлексій.
* Можливість відповісти собі: «Що я можу зробити, щоб допомогти?» чи «Чому я не хочу допомогти?».
* Формується власна система моральних цінностей та переконань, яка може відрізнятися від батьківської.
* Поява критичного ставлення до соціальних норм та правил.
Але:
* гормональні зміни впливають на сприйняття емоцій, своїх та чужих
* підліток може відмовлятися від «емпатійної взаємодії», думаючи, що виглядатиме слабаком, чи міркувати, що це доводить його дорослість чи незалежність
* прояви емпатії можуть залежати від норм групи
* підлітки можуть експериментувати з різними соціальними ролями - іноді це призводить до дистанціювання від емоцій інших
* доступ до соцмереж, стрічки новин - постійний потік інформації та зображень чужого болю може призвести до емпатичного дистресу. Вигорання.
Що потрібно:
- можливість безпечно обговорювати власні страхи, сумніви та конфлікти.
- Волонтерство, спільні проєкти.
- Спонукання до рефлексій, написання есе, обговорення етичних питань, дискусії.
- Повага та приклад емпатії.
Що заважає:
- відсутність довіри та надійних дорослих поруч. самотність.
- Відсутність чи неможливість соціальної взаємодії.
- булінг, тиск,
- травматичний досвід,
- відсутність прикладів турботи.
Звідки ж береться байдужість чи зловтіха
Ми бачили, що в нормі в дитинстві емпатія поступово зростає
Ми спостерігаємо брак емпатії:
* Якщо дитина не отримує прикладів турботи, чи сама постійно зазнає болю. Щоб вижити, психіка відключає чутливість до чужого болю.
* Якщо в сім’ї був досвід насильства.
* Якщо був досвід непокараної агресії: коли жорстокість давала винагороду чи владу.
* Коли включається захисний механізм: «Я не відчуваю чужого болю, бо тоді я починаю знов відчувати свій».
* Коли людина жила в досвіді «культури сили»: наприклад в концепції «виживає сильніший», має працювати «природний відбір», навіщо нам слабаки
* Коли змушуючи іншого страждати, людина відчуває владу там, де раніше була безсилою.
* У людей із певними рисами (наприклад, психопатичними) інший біологічний механізм – можуть активуватись зони задоволення, якщо інший страждає і це дає відчуття контролю чи переваги.
Природні реакції під час війни
1. Дійсно, ми можемо переживати стан емпатійного дистресу – це емоційне перевантаження, яке виникає, коли людина дуже довго та інтенсивно переживає біль або страждання інших.
І вже не має достатніх ресурсів, щоб з ним впоратися. Вона може відсторонюватися, уникати ситуації і контакту з тим, що викликає сильні емоції. Чи знецінювати емоції та переживання інших.
2. Емпатія повністю не зникає, вона може спрямуватись виключно на «своїх». У стані загрози психіка працює за принципом «свої – чужі». Це еволюційний механізм виживання: щоб зберегти ресурси, людина може співчувати лише близьким, не ворогам.
3. Зловтіха у ставленні до ворога не каже про те, що ми втратили можливість емпатувати. сміх і зловтіха зменшують відчуття безсилля, це форма психологічної розрядки, хоч мінімальна компенсація за завдані страждання.
4. Якщо людина взагалі втратила здатність співчувати навіть своїм - тоді можна пропонувати гіпотезу про притуплення емпатії.
Якщо зловтіха спрямована лише на ворога, який продовжує чинити зло і це зло поки не компенсоване, не покарано - це нормальна реакція психіки.
Емпатія починається з того, що хтось може витримати наші емоції.
Іноді - назвати їх для нас. Іноді - побути мовчки поруч. Іноді - запропонувати допомогу.
Але в будь-якому випадку – прийняти нас без засудження.
Нам потрібні «свої».
Джерело: Світлана Ройз
