Особливості дитячого горювання
Особливості дитячого горювання
Коли йдеться про особливості переживання горя, то важливо враховувати специфіку
вікового сприйняття смерті, яка найбільше проявляється в дитячому та підлітковому періодах.
Тим, хто перебуває поруч із дитиною, не завжди легко зрозуміти, як розвиваються дитячі
поняття про смерть. А вони можуть суттєво впливати на процес розвитку дитини в майбутньому, викликаючи іноді гальмування її емоційної та соціальної сфери.
Спираючись на теорії психічного розвитку та на досвід авторів із Великобританії, що працю-
вали з дітьми, які переживали втрату близьких, виділяють чотири вікові групи з притаманними ним почуттями.
ДІТИ 6-8 РОКІВ. У цьому віці дітлахи стрімко розвиваються і вперше починають замислюватися над поняттям «майбутнє». Вони потроху усвідомлюють, що «тато більше ніколи не буде з нами жити» чи «дідусь помер, і ми його більше не побачимо». На цьому етапі в дітей можуть з’явитися почуття вини і уявлення, що їхні думки та бажання призводять до незворотних наслідків: «Я кричала і плакала, тому що хотіла сидіти поруч із мамою, а не з татом, тому він від нас пішов», «Через те, що ми посварилися з дідусем, він помер». Важливо пояснити дитині, що вона не є причиною смерті близької людини. Також необхідно опрацьовувати фантазії та страшні сни дітей, оскільки в цьому віці вони заінтриговані самим процесом смерті і малюють у своїй уяві монстрів та привидів, яких бояться.
2. ДІТИ 9-12 РОКІВ. На цьому етапі діти здатні виражати співчуття так само, як і дорослі, вони можуть переживати почуття гніву чи печалі, але не до кінця усвідомлюють, що з ними
відбувається. З’являється розуміння втрати близької людини, що може стати причиною
почуття безпорадності, безнадії. Зовні діти копіюють поведінку дорослих, але водночас у них може відбуватися заперечення почуттів, неприйняття втрати і процесу переживання горя.
Для цього віку характерна статева ідентифікація, діти намагаються зблизитися з одним
із батьків, як правило своєї статі, віддаляючись при цьому від іншого, тому втрату батьків своєї статі переживають болючіше. У цьому віці також відбувається усвідомлення дітьми власної смертності, що особливо їх лякає. Тому в цій віковій групі важливо працювати з почуттями, думками і спогадами про померлого, тоді й дітям, і дорослим буде легше зрозуміти їхню складну і непередбачувану поведінку, що насправді пов’язана з переживанням важкої втрати.
3. ДІТИ 13-16 РОКІВ. Діти у цьому віці можуть переживати почуття гніву і виливати його
на однолітків чи рідних. У них є особистісні труднощі від прощання з дитинством
і, можливо, з сім’єю, тому втрата близької людини дуже травмівна, особливо для молодших підлітків, оскільки їхня самооцінка може бути більш заниженою, ніж у старших. Якщо померла людина була дуже близькою дитині, то дитина може копіювати її поведінку, манери. Ідентифікація зі «старшим» природна для підліткового віку. Зазвичай, вона триває недовго, проте якщо занадто сильна ідентифікація з померлим продовжується, підлітку може знадобитися допомога в подоланні своєї агресії стосовно людини, яка покинула його на такій важливій стадії життя. Після роботи над своїми почуттями підліток повинен «відпустити» людину, яка його покинула, і продовжувати власний розвиток.
4. ДІТИ ВІКОМ ПОНАД 16 РОКІВ. Старші підлітки переживають процес смерті, як дорослі.
Слід обережно використовувати метафори. Наприклад, пояснюючи дитині, що померла особа тимчасово пішла від нас, можна змусити дитину чекати на її повернення, тим більше, що діти і самі часто сприймають смерть як тимчасову відсутність. Можливо, саме так відчували смерть і древні єгиптяни, що клали в могили померлих їжу, вино й одяг, або американські індіанці, які ховали своїх родичів з усіма їхніми речами. Уявлення смерті
як тривалого сну може призвести до того, що дитина почне боятися засинати. Реагуючи на втрату близьких, рідних, друзів, більшість підлітків не може виразити своїх почуттів, хоча переживає дуже глибоко. Підлітки під час похоронного дійства часто нагадують мармурові скульптури із застиглим обличчям. Це створює ілюзію, ніби вони ніяк не реагують на втрату і не переживають, ніби емоції і почуття незнайомі їм. Проте це тільки ілюзії, бо заціпеніння, в якому вони перебувають, є також виразом почуттів і свідченням глибокого переживання горя. І що довше таке заціпеніння, то глибша криза і серйозніші наслідки для психологічного стану.
В Україні досвід роботи з дітьми, що переживали втрати, представлений у працях Г. Ка-
толик (м. Львів, УКУ), яка займалася реабілітацією дітей після Скнилівської трагедії у 2002 році.
За матеріалами навчального посібника «Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи» Міністерства соціальної політики України та ОБСЄ.
Запрошуємо вас звернутися за безкоштовною допомогою, яку надає Центр «Інтеграція» в
рамках проекту USAID «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я», що виконує
організація Пакт.
Допомога надається:
✓ Визволеним з полону
✓ Людям, які втратили члена сім’ї на війні
✓ Демобілізованим військовослужбовцям
✓ Членам родини військовослужбовця
* Проектом не передбачається робота з діючими військовими, з пацієнтами з
розладами психотичного рівня та тривала робота з розладами особистості, а
також не надаються послуги людям, що знаходяться за межами України.
Щоб отримати безкоштовну психологічну або психотерапевтичну допомогу, заповніть заявку: https://docs.google.com/.../1FAIpQLSfVMxErGFAWlr.../viewform
Якщо виникнуть якісь додаткові питання щодо процедури реєстрації, можна написати в телеграм на номер +38067-594-94-46. Графік роботи: з 9.00 до 18.00 з понеділка по п’ятницю.
Джерело: Центр психічного здоров'я і травматерапії «Інтеграція»
