Від народження і дотепер: як батьки впливають на формування психологічної стійкості дитини?
У дитинстві зірка американських медіа Опра Вінфрі вважала себе тягарем для своєї матері, «зайвим голодним ротом». Її карали за розбиту склянку, розлиту воду, сльози, невміння закрити рота чи сидіти спокійно. Відтак вона виросла з прищепленою і натренованою поступливістю, нездатністю сказати «ні», невмінням встановлювати межі. Для того, щоб навчитися жити по-іншому, будувати здорові й тривалі стосунки з людьми Опрі знадобилися десятки років. І їй це вдалося. Але для сотень людей у світі травматичне минуле стає перепоною на шляху до щасливого життя.
Поєднавши травматичний досвід дитини та професійний погляд на травмування, Опра разом із доктором медичних наук, дитячим психіатром та нейронауковцем Брюсом Д. Перрі у співавторстві створили книжку-діалог «Що з тобою сталося? Про травму, психологічну стійкість і зцілення. Як зрозуміти своє минуле». Чому дітям потрібна батьківська любов і як на їхній розвиток впливає недогляд та емоційна відстороненість, розповідаємо далі.
Після народження
Для новонародженої дитини любов – це не почуття, а передовсім дія. Мамина усмішка, обійми, запах, голос задають емоційний тон середовищу та формують відчуття безпеки. Коли жінка бере на руки заплаканого сина, у його мозку виникає асоціація із задоволенням. Мозок поєднує зв’язок із мамою з нагородою та регуляцією. Як це працює?
«Коли дитина хоче їсти, пити або їй холодно, а її опікун задовольняє цю потребу та повертає її в стан рівноваги, спрацьовує той механізм активації стресу, який дає змогу вибудовувати психологічну стійкість. Під впливом такого помірного стресу дитина плаче, привертаючи увагу турботливого дорослого, і завдяки тому, що цей дорослий присутній, уважний і реактивний, його лагідна поведінка стає для дитини передбачуваною. Коли я хочу їсти, то плачу й мене приходять погодувати. Дитина починає асоціювати цих дбайливих людей із задоволенням».
Перші п’ять років життя дитини мозок формує багато зв’язків, створюючи тисячі асоціацій, від яких залежить організація мозку цієї дитини в майбутньому. Вона ще не розуміє, що відбувається, і не може словами пояснити свої почуття, але її світогляд вкорінюється. Вона або вчиться відповідати усмішкою на заспокійливу мамину усмішку, або байдуже дивитися на емоційно відсторонену матір.
У першому випадку дитина виросте з усвідомленням того, що світ безпечний, а люди надійні. У другому – з усвідомленням того, що світ небезпечний, а люди ненадійні.
Залежно від поведінки батьків, у неї по-різному сформуються і стресові системи. Непередбачуваний, неконтрольований, тривалий стрес, такий як емоційна відстороненість батьків, поступово призводить до сенситизації систем стресової відповіді. Тобто нервова система дитини реагує на невеликий сигнал активніше, ніж потрібно. Про таку дитину кажуть: «неспокійна», «нервова», «занадто чутлива», «усе бере близько до серця».
Період зростання
Наш мозок намагається розібратися з усім, що відбувається навколо. Тому він створює асоціації між органами чуття, перетворюючи наші перші відчуття на довготривалі спогади. А потім на основі цих спогадів класифікує й інтерпретує новий досвід. Відтак дитина, яка жила з агресивним батьком, схильним до насильства, асоціює чоловіків із загрозою, страхом та гнівом. Учитель, тренер, наставник, новий залицяльник матері – це «сигнал» про небезпеку. Чому це погано?
«За оцінками спеціалістів, негативний досвід дитячого віку відіграє значну роль у розвитку психічних захворювань у 45% дітей з такими розладами і в 30% дорослих. Це узгоджується з результатами інших досліджень, які виявили підвищений ризик розвитку важкої депресії, тривожності, шизофренії та інших психотичних розладів у людей, які зазнали дитячої травми чи негативного дитячого досвіду».
При цьому наша свідомість тягнеться до знайомого, навіть коли це знайоме є негативним. Тому дитина, яка зазнала в дитинстві насилля, часто обирає партнера-аб’юзера.
Раніше мало говорили про те, що психологічна травма може відігравати якусь роль у фізичному здоров’ї людини, або що відсутність батьківської любові травмує дитину. Але сьогодні відомо, що «хронічний біль у животі, грудній клітці, головний біль, непритомність і напади, подібні до судомних – усе це дуже поширені прояви сенситизованої стресової відповіді». Плюс гора психологічних проблем – невміння в дорослому віці будувати здорові стосунки, відстоювати власні кордони, проявлятися, навчатися, долати стрес, швидко адаптуватися до несприятливих умов тощо.
Що таке батьківська нелюбов?
Наприклад, недогляд. Коли одного дня мати привітна й уважна до своєї дитини, а наступного – смикає її та ігнорує, кричить. Дитина не розуміє, що чекати від найближчої людини, тому нейронні системи в мозку розвиваються уривчасто й неорганізовано. Системні маніпуляції, фізичне насилля, висміювання, відсутність підтримки й похвали, знецінення будь-якої ініціативи, гіперконтроль – це теж про нелюбов і травмування.
Звільнення і зцілення
У дитинстві діти залежать від батьків або опікунів, точніше – від їхнього ставлення до них. Але наш мозок пластичний, він постійно змінюється. А це означає, що ми здатні його зцілити, перепрогамувати. «Важливо лише зрозуміти, з чого почати цей процес».
Інколи батьки не дають дітям тієї любові, якої вони потребують, не тому, що не хочуть, а тому, що не мають чого їм дати. Тому що, наприклад, жінка народила небажану дитину під тиском суспільства, пережила насилля або потерпає від насилля в теперішніх стосунках, працює на кількох виснажливих роботах, щоб забезпечити дитині гідне існування.
Як ви можете допомогти собі, якщо в дитинстві травмувалися?
1. Припиніть вважати себе ненормальним чи ненормальною. У світлі того, що сталося, ваша поведінка логічна й виправдана.
2. Не ставте на собі хреста – нейронні системи мозку можна відкоригувати, працюючи із психологом/ психотерапевтом, аналізуючи свої емоції та почуття, спілкуючись із людьми (спілкування розвиває психологічну стійкість). Вам знадобиться багато часу і сил, але все можливо, якщо не здаватися знову і знову, і знову.
3. Спробуйте подивитися на свій негативний досвід під іншим кутом: не як на прокляття, а як на специфічний дар, те, що може допомогти нам стати мудрішими.
4. Не чекайте на схвалення чи прийняття з боку батьків у дорослому віці. Вони такі, як є. Ви не можете їх змінити, але можете змінити своє ставлення до себе, ваших стосунків з ними і зі своїми дітьми в майбутньому.
5. Дозвольте собі: не бути в стосунках, не народжувати дитину, не мати постійної роботи і кар’єри в класичному розумінні цього слова. Досліджуйте світ, руйнуйте стереотипи і не намагайтеся комусь щось довести.
Джерело: Мамоведія
