Емоційний діалог дорослого з дитиною
Одним із найважливіших завдань педагога є налагодження стосунків з дитиною, в яких є можливим діалог.
Під емоційним діалогом ми розуміємо такий контакт дорослого з дитиною, в якому дитина може відкрито проявляти власні емоції, почуття і переживання, на які дорослий також відповідає переживаннями, які в нього виникають під час такого спілкування з дитиною у відповідь на те, що розповіла чи виявила дитина.
Проте, маючи досвід пережиття важких травмувальних ситуацій, дитина може не бажати йти на контакт, «закриватися», залишатися на самоті, уникаючи надмірної для неї напруги, що виникає під час соціальної взаємодії. Однак психологічне відновлення можливе лише через контактування, стосунки, взаємодію, які є потужним ресурсом підтримки та механізмом здорового завершення процесу переживання травматичного досвіду.
Як допомагає емоційний діалог?
Він дає можливість повернути дитині почуття вибору і контролю над ситуацією під час контакту з дорослим, дає їй сили для того, щоб вона знову могла почуватися і проявлятися впевненіше.
Це досягається за рахунок того, що в емоційному діалозі дорослий не тисне на дитину, не спрямовує її увагу або дії на речі, які вважає важливішими зі свого (дорослого) погляду, а навпаки, дає змогу дитині самій обирати тему розмови, виявляти ті почуття, що виникають у неї тут і зараз, приймає її прояви як природні й нормальні.
Емоційний діалог дорослого з дитиною:
Як говорити, щоб діти слухали? Як слухати, щоб діти говорили?
- Слухати, уважно спостерігати, відзначаючи свої почуття і реакції на події.
- Не ставити запитань.
- Приєднуватися до почуттів, використовуючи короткі фрази: «ага», «так», «угу», «та» і т. д.
- Приймати мовчання, дати достатньо часу.
- Називати почуття дитини, відокремлюючи почуття і реакцію / дії («ти сердишся і з силою кидаєш іграшки на підлогу, плюєшся»).
- Запропонувати безпечну форму вираження почуття («ти дуже розсердився, давай пограємо в бій подушками»).
- Використовувати уяву і задовольняти бажання через фантазію («ось було б добре весь рік тільки гратиграти і ніколи не зупинятися, та ще б й іграшки самі опинялися на місцях, як за помахом чарівної палички»).
Щоб діалог виник, необхідно:
- враховувати інтерес дитини (якщо це не вдається, потрібно змінювати своє звернення);
- діалог не виникає через примус (потрібен час, інколи більше, інколи менше);
- протиріччя важливі, і не варто їх розуміти як нападки на свою особистість;
- протиріччя супроводжують дитячий процес, а їх усунення зупиняє розвиток;
- протиріччя потрібно активно і серйозно обговорювати;
- звернення повинно бути ясним і «прозорим».
В основі діалогу – орієнтація на пошук єдності, вихід на рівень розвитку і саморозвитку педагога й учня як рівноправних партнерів.
За порадами ЮНІСЕФ
