Їм потрібні абсурд та нісенітниці: чого бракує сучасним дітям?
Чого бракує сучасним дітям? Що їм подобається та як вони граються? Чому нині дітям так потрібні абсурд та нісенітниці? На ці та інші питання відповідає кризова психологиня, трансформаційна тренерка Любодара Любченко. Експертка аналізує потреби сучасних дітей та пояснює, як діяти дорослим.
Любодара Любченко, кризова психологиня, трансформаційна тренерка
Що подобається сучасним дітям?
Деякі дорослі обурюються на те, які безглузді іграшки та віртуальний контент у моді в сучасних дітей. Мовляв, у їхньому дитинстві діти мріяли про швейні машинки, що хоч і були іграшковими, шили як справжні, про набори з випалювання по дереву, про настільні ігри. Іграшки були майже інструментами. Сенсорні іграшки йшли в категорії «для найменших». А за останні роки в тренді: крутилка для рук спінер, аналоги пухирчастої плівки pop-it та сімпл-дімпл, сквіші, які треба просто стискати, антистресори (наприклад, арахіс чи горох), де треба вичавлювати насіння, силіконові іграшки, які слід розтягувати, тобто тягучки, «таба лапи», кульки чи куби із кнопками, різнокольорові пружинки слінки, брелоки-пухнастики, пухнасті кульки та м’які іграшки лабубу. Серед тих, які цінують діти, немає жодної для розвитку інтелекту. Хлопчики й дівчатка обмінюють їх, гордо демонструють друзям і глядачам блогів як щось цінне, а не таку собі «зубну щітку для мізків». Усі ці забавки стали популярними за останні п’ять років.
А що цікавить сучасних дітей, замислюються батьки та вчителі? Згенеровані ШІ мікси тварин, людей та предметів — брейнроти. Їхньою таємною мовою стають слова та фрази, що взагалі не мають сенсу («санчізес», «саунтрес»). Це унікальна ситуація: зазвичай підлітки «кодували» свій сленг, щоби спілкуватися поза увагою дорослих. А нині дітям достатньо демонструвати, що вони знають певні слова, без подальшої комунікації, без втаємничених сенсів.
Меми для підлітків нині майже не мають підписів та не завжди несуть якийсь сенс, окрім власне абсурдності. Наприклад, на мемі «Коли хочеш пити» зображена людина, що п’є воду. Що в цьому смішного? Невже молодь деградує?
А може, у сучасних дітей забагато навчання?
Експертка пропонує почати з того, щоб уявити собі типове життя сучасних дітей. Чимало з них починають пізнавати світ, граючи не з каструлями вдома чи шишками й камінцями на вулиці, тобто реальними предметами, а отримують гаджет із відео, що розвиває. Або картки зі словами та зображеннями, яких ще не бачили в реальному житті. Потім — ігри з мамою, яка налаштована не розважатися та відпочивати, а як сучасна «гарна мама» прагне допомагати дитині розвиватися і з нетерпінням чекає на нові навички малюка, якими зможе похвалитися близьким та в соцмережах.
Надалі групи раннього розвитку, де мама та незнайомі тітоньки запрошують гратися і теж очікують якихось результатів. Дитсадок на пів дня — саме час для занять та організованих вихователями пізнавальних ігор. Далі початкова школа НУШ, де вчителі проводять навчальні ігри. На жаль, дитина може потрапити до педагогів, які не перейнялися духом реформи, а просто діють за програмою, тож ігри вони проводять із серйозним обличчям, наголошуючи на дисципліні та досягненнях. Це теж ніяк не про розваги.
Та навіть онлайн-ігри, які поглинають чимало часу, пропонують рівні, змагання, рейтинги досягнень. Як наслідок — сучасні діти не відчувають смак гри як пустощів, як діяльності, у якій головні вони, а не дорослі. Хоча саме цим гра була всі попередні сторіччя — справою малечі. Діти були «власниками» фантазії — власної або розділеної з однолітками. Вони домовлялися, що пустир за гаражами — то джунглі, снігові башти — Січ з козаками, палки — це шаблі.
Сучасні діти відчувають, що в грі, запропонованій дорослими, від них очікують якихось результатів.
Як граються сучасні діти?
Замість інформаційного голоду, який стимулював дитячі питання, у школярів нині інформаційне перевантаження. Перш ніж вони хоч про щось запитають, на них ллється море фактів. А якщо щось треба уточнити, навіть якщо ще не навчився читати, є голосовий помічник. Діти володіють інформацією, але не управляють фантазією. Вони, на жаль, мало читають та уявляють прочитане, натомість мають готові відео та ігрові світи, де креатив чийсь чужий. Вони грають на дитячих майданчиках, з аніматорами, з дорослими. Вільна дитяча гра у дворі з однолітками зникає.
Наприклад, фахівці Бостонського коледжу, які вивчають дитячу гру, провели дослідження, з якого з’ясувалося, що діти нині граються самостійно на дворі або вдома втричі менше часу, ніж їхні однолітки у 1980-ті роки. Так само діти почали проводити більше часу в організованих заходах, таких як танці чи спорт, і менше часу в неорганізованому нудьгуванні та самостійній грі, що в попередніх поколінь було важливою частиною дитинства. А третина дітей взагалі ніколи не гуляють і не бавляться з однолітками без дорослих. Одна з причин — страх батьків за безпеку дітей, що нині значно гостріший, ніж пів сторіччя тому, та бажання надати найкращі можливості для розвитку синам і донькам.
Тому виникла гостра потреба сучасних дітей і навіть підлітків у всьому, що не має додаткового смислового навантаження: байдикувати, тинятися без мети, грати заради розваг, вигадувати безглузді, на думку дорослих, жарти, мати іграшки, що знімають стрес. Насправді це не таке вже й незнайоме дорослим почуття. Діти просто хочуть побути «тут і тепер». Інколи воно може здаватися примітивним, як от бажання від утоми полежати на дивані та посерфити в інтернеті. А інколи прогресивним, як бажання відчути себе в моменті, перезавантажитися.
Дітям потрібні… абсурд та нісенітниці
Якщо з вільним часом у школярів усе одно погано, вони прагнуть хоча б відпочити розумово на всіляких нісенітницях та абсурдних картинках. Навчального в їхньому житті вже й так забагато. Як сенсорні іграшки цікаві нині не лише малюкам, а й підліткам, так і різноманітні безглузді віршики, «читання-реготання», історії-перевертні, якими раніше бавили малечу, нині у фаворі навіть у тинейджерів.
Навіщо потрібні нісенітниці? Креатив народжується з хаосу, вільного зіштовхування ідей та образів, позбавленого будь-якої критики. Це як спонукання до «мозкового штурму». А ще нісенітниці, до слова, допомагають розвивати почуття гумору в дітей, якщо тільки не тиснути на це як на «навчання гумору».
Найпростіше пояснити цю «нову простоту», яку цінують діти, на прикладі мемів. Оті, на кшталт «Коли хочеш пити», стали популярними останнім часом. Це так звані постіронічні меми. Що смішного в наведеному прикладі? Капітан очевидність: підписано саме те, що на малюнку. Це взагалі мем? Для людей, які не часто заходять у соцмережі, це не смішно. Але ті, хто проводить безліч вільного часу з гаджетами, як сучасні підлітки, допоки читають напис, згадують десятки мемів про алкоголіків або про людей, що соромляться оточення, але жадібно дивляться на чарку (це може бути смішне обличчя, котик з голодними очима, інші тварини чи птахи). А потім бачить воду. Тож постіронічний мем сміється над очікуваннями: гумор у тому, що ти очікував на щось знайоме, шаблонно-гумористичне, а отримав несподівано просту ілюстрацію. Гумор навмисно відсутній, автор сміється над нашими очікуваннями самого гумору.
Так само підлітку приємно сказати дорослому: «Що значить санчізес? Нічого». Це руйнує очікування, що за слівцем стоїть прихований сенс. І відчути себе причетним до тих, хто не женеться за результатами, успіхами, змінами, а задоволений «тут і тепер».
Тож, дорослі, дайте дітям трішки свободи та неструктурованого часу: саме це, а не заняття з креативу, розвиває творчий підхід.
Джерело: Освіторія
