A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Інклюзивно-ресурсний центр №1 Голосіївського району м. Києва

8 цікавих технік, як оцінювати учнів, і що треба врахувати

Дата: 21.02.2022 09:51
Кількість переглядів: 34

 


Співбесіди та консультації, портфоліо, самооцінювання, особиста рефлексія, рубрики оцінювання та ситуативні нотатки – ці та інші методи можна використовувати, оцінюючи учнів.

Більшість із них базуються на уважному спостереженні вчителя за учнівством не тільки під час навчання, а й на перерві чи в несподіваних ситуаціях. Це дає можливість краще зрозуміти, як змінюються діти та на що треба звернути увагу.

“Нова українська школа” підготувала конспект із посібника “Українська для всіх” від Фінського проєкту “Навчаємось разом” + проєкту ЄС. Автори: Мелоді Костюк, Ігор Хворостяний і Ірина Унгурян.

Читайте про те, що треба врахувати, розробляючи програму оцінювання, та як збирати інформацію про навчання. Текст стане в пригоді вчителям, які хочуть змінити чи врізноманітнити техніки оцінювання. Добірка корисна не тільки для вчителів української мови, описані методи – універсальні.

ЩО ТРЕБА ВРАХУВАТИ

Автори дають кілька порад, які варто врахувати, плануючи та розробляючи ефективну програму оцінювання:

  • Оцінювання – це безперервний процес, упродовж якого вчителі збирають інформацію про навчання учнів, а також враховують її, плануючи навчання.
  • Під час оцінювання важливий зворотний зв’язок для всіх учасників освітнього процесу. Мета – покращити успішність учнів у майбутньому.
  • Для оцінювання використовують різноманітні стратегії. Адже важливо оцінювати учнів у різних контекстах.
  • Критерії оцінювання варто роз’яснювати учням або розробляти їх разом із ними. Ідеться про те, що учні мають робити, щоби досягнути запланованих результатів навчання. Критерії оцінювання, написані доступною мовою, треба повідомити учнівству до початку оцінювання. Це дасть можливість контролювати навчання й розповідати іншим про свій прогрес.
  • Оцінювання допомагає учням визначати потреби в навчанні та його цілі.
  • Оцінювання враховує індивідуальні відмінності, бо орієнтоване на прогрес і зростання учня / учениці, зважаючи на конкретні результати.
  • Вчителі мають надавати постійний усний або письмовий описовий зворотний зв’язок, який підкреслює сильні сторони учнів і пропонує цілі, щоби покращити їхню успішність. Інформацію передають учням і батькам, аби ті порівняли успішність із попередніми досягненнями.

ЯК ЗБИРАТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО НАВЧАННЯ

Автори посібника радять метод тріангуляції (триєдині свідчення). Так, вчителі збирають докази про навчання учнів із трьох різних джерел:

  • Спостереження за учнями. Наприклад, можна використовувати записи, контрольні переліки та рейтингові шкали (про них нижче, – ред). Усе – щоби письмово фіксувати спостереження за учнями під час різноманітних навчальних заходів.
  • Бесіди. Учні обговорюють своє навчання, а також те, що можуть про це написати (записати аудіо чи відео). Це дає можливість дітям поділитися своїми успіхами та викликами.
  • Продукти. Навчання часто оцінюють за результатами вікторин або тестів, які не завжди найкраще демонструють результати. Тож продукти оцінювання мають містити завдання, орієнтовані на дії, презентації, демонстрації, взаємодії, відео- й аудіозапис або усні взаємодії та проєкти.

Згодом учителі співвідносять інформацію з різних джерел із навчальними результатами. Так можна наочно порівняти й оцінити, наскільки учні досягнули певної мети чи результату навчання.

ТЕХНІКИ ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ

Оцінювання із залученням учнів

Коли учні беруть участь в оцінюванні, то набувають важливих навичок, як-от міркувати та рефлексувати, думати про свої зусилля, бути конструктивними під час самооцінювання й оцінювання з боку однолітків, а також надавати конкретну та значущу інформацію.

До того ж ця техніка змінює роль учителя – від судді й оцінювача до тренера й фасилітатора. Керуючись правилами цього методу, вчителі мають:

  • пояснювати критерії оцінювання тестів перед їх проведенням;
  • коли це можливо, показувати приклади зразкових робіт;
  • говорити й писати зрозумілою учням мовою;
  • розробляти інструменти оцінювання разом з учнями;
  • готувати інструменти самоконтролю й самооцінювання для різних завдань і роботи;
  • заохочувати учнів ставити цілі.

Про співбесіди, консультації або інтерв’ю

Співбесіди – це короткі неформальні зустрічі, які проводять з учнями поодинці чи з невеликою групою. Ідеться про діагностичне спілкування, запитання та відповіді.

Також можна проводити інтерв’ю – специфічні співбесіди, щоби в усній формі зібрати конкретну інформацію за допомогою зарання продуманих запитань. Вчитель має записувати відповіді за учнем або учень має письмово відповідати на письмові запитання.

Користь для оцінювання від інтерв’ю та співбесід найбільша, якщо проводити їх регулярно та якщо вчитель і учень приходять на них підготовленими, себто з матеріалами й запитаннями. Коли учні зрозуміють, як відбуваються співбесіди, то зможуть проводити такі зустрічі з однолітками, щоб отримати зворотний зв’язок і обговорити свої досягнення та цілі. Мета співбесід така:

  • дати учням і вчителю можливість обговорити сильні сторони навчання й напрями, які треба вдосконалити;
  • визначити цілі навчання;
  • з’ясувати, як учні розуміють інформацію, ставляться до навчання, а також виявити навички та стратегії, які учні використовують у навчанні;
  • забезпечити індивідуалізоване навчання, спрямувати учнів до складніших матеріалів і визначати майбутні потреби у викладанні.

Автори посібника сформували поради для проведення співбесід з учнями, зокрема:

  1. Тон співбесіди має бути спокійним і доброзичливим, а кількість тем для обговорення обмеженою (одна чи дві). Учні мають знати про мету співбесіди й очікування від учасників до її початку.
  2. Записуйте імена учнів у календарі класу, щоби кожен знав, коли відбудеться його / її співбесіда.
  3. Дозволяйте учням реєструвати звернення з проханням провести співбесіду.
  4. Перевірте, щоб усі учні записалися принаймні на мінімальну кількість зустрічей, яку ви визначили.
  5. Часто переглядайте журнал, щоби переконатися в регулярному опитуванні всіх учнів.
  6. Плануйте 5–10-хвилинні співбесіди щодо оцінювання.
  7. Переконайтеся, що інші учні можуть працювати самостійно, щоби співбесіди відбувалися без переривань.
  8. Частіше проводьте співбесіди з учнями, які мають труднощі.
  9. Починайте й закінчуйте кожну співбесіду на позитивній ноті.
  10. На групових співбесідах кожен учасник має змогу розповісти про свою роботу, звернути увагу, чим він або вона пишається, і поставити запитання. Інші учасники вказують, що їм подобається в роботі учня, і роблять пропозиції щодо вдосконалення. Учителю варто спостерігати й робити ситуативні нотатки.

Про особисту рефлексію та самооцінювання

Особисту рефлексію структурує вчитель або учні. Можна щодня ефективно скеровувати саморефлексію учнів. Тоді учні:

  1. розмірковують що вони дізналися і як це зробили;
  2. контролюють і регулюють навчання;
  3. бачать свої сильні сторони й напрями, за якими потрібно працювати;
  4. усвідомлюють свою відповідальність за навчання;
  5. оцінюють якість своєї роботи та знань;
  6. ставлять цілі для майбутнього навчання та планують шляхи досягнення;
  7. відстежують прогрес за всіма предметами.

Автори підручника посилаються на дослідників Р. Марзано, Д. Пікеринга і Дж. Мак-Тай, які пропонують таку структуру та запитання, що допоможуть учням розмірковувати про своє навчання:

  • Рефлексія щодо змісту. Опишіть, наскільки ви зрозуміли інформацію, яку обговорювали в класі. У чому ви впевнені? Що залишилося незрозумілим? Що для вас є особливо цікавим?
  • Рефлексія щодо оброблення інформації. Опишіть, наскільки ефективно ви збирали інформацію для свого проєкту.
  • Рефлексія щодо комунікації. Опишіть, наскільки ефективно ви донесли свої висновки до членів дискусійної групи.
  • Рефлексія щодо взаємодії та співпраці. Опишіть, наскільки добре ви працювали зі своєю групою впродовж усього проєкту.

До того ж один зі способів стимулювати учнів замислитися про їхнє навчання – попросити їх завершити речення на кшталт:

  • Ця частина роботи демонструє, що я можу…
  • Я можу покращити свою роботу за допомогою…
  • Переглядаючи свою роботу, я хотів би / хотіла б поставити перед собою нову мету:…
  • Стратегія, яка добре спрацювала для мене,…

Окрім усього, вчителі можуть дати учням можливість порівняти інформацію самооцінювання з інформацією з оцінювання вчителя.

Про портфоліо

Портфоліо – це цілеспрямовано складений набір зразків учнівських робіт, результатів самооцінювання та формулювань цілей, що зображають поступ учнів у навчанні. Учні мають самі добирати роботи для портфоліо, але вчитель може рекомендувати долучити конкретні зразки. Ознаки ефективних портфоліо:

  • їх регулярно оновлюють, аби інформацію була актуальною й повною;
  • допомагають учням бачити свої успіхи;
  • доступні батькам або особам, які їх замінюють;
  • докладно повідомляють про різні результати навчання учнів, які за інших обставин було б складно документувати;
  • містять самооцінювання, яке описує учня;
  • складаються з елементів, які репрезентують результати навчання, а також те, що учні знають, розуміють і можуть робити;
  • містять критерії, за якими оцінювали роботу учня;
  • сприяють оцінюванню, оцінці та комунікації щодо навчання;
  • містять різні роботи (малюнки, аудіо- та відеозаписи, фотографії, графіку, чернетки, журнали й завдання), які демонструють численні досягнення.

Важлива вимога до портфоліо: учні мають долучати до нього письмові роздуми, пояснюючи, чому вони обрали той чи інший зразок роботи. Як пишуть автори, деякі учні опановують майстерність викладу описів і міркувань про свою роботу без будь-яких підказок. Учням, яким складно вирішити, що писати, допоможуть такі речення:

  1. Цей твір показує, що я знаю про…
  2. Я пишаюся цим твором, тому що…
  3. Люди, які знали мене минулого року, ніколи б не повірили, що я написав цей твір, тому що…
  4. Цей твір був для мене найбільшим викликом, тому що…
  5. Моїм (моєму) (батькам, другові / подрузі, учителю / вчительці) сподобався цей твір, тому що…
  6. Важлива річ, яку я відкрив щодо себе, – це…

Також у роботі з портфоліо варто зазначити:

  • чи завдання було в межах типової навчальної діяльності, чи креативним проєктом (наприклад, реалізованим за власною ініціативою);
  • рівень допомоги: виконував роботу самостійно, з партнером, під періодичним керівництвом учителя чи вдома за підтримки батьків;
  • дату зразка;
  • вказівку на те, чи це попередній варіант роботи, чи остаточний.

Про контрольні переліки, бальну шкалу та рубрики оцінювання

Контрольні переліки, бальна шкала та рубрики оцінювання – це інструменти, які дають учителям і учням змогу збирати інформацію про те, що учні знають і можуть робити, щоби досягти визначених результатів навчання. Йдеться про систематичні способи збору даних про поведінку, знання та навички.

Контрольні переліки зазвичай мають формат “так / ні”. Йдеться про певні критерії, яким відповідають учні. Їх можна використати для запису спостережень щодо дитини, групи або цілого класу.

Бальна шкала дає вчителям змогу фіксувати міру або частоту вияву поведінки, навичок і стратегій, які демонструє учень. Цей метод визначає критерії та надає 3 або 4 варіанти відповідей для опису якості або частоти діяльності учнів. Учителі можуть використовувати бальну шкалу для запису спостережень, а учні – як інструмент самооцінювання.

Якщо навчити учнів використовувати описові слова, як-от “завжди”, “зазвичай”, “іноді” й “ніколи”, це допоможе їм точно визначати свої сильні сторони й потреби. Ефективна бальна шкала використовує дескриптори (описи рівнів) із чітко зрозумілими показниками.

За допомогою рубрик оцінювання можна ефективно оцінювати навчання учнів, чітко й лаконічно інформувати їх про очікування. Якщо це можливо, рубрики оцінювання треба будувати з урахуванням думки учнів. Насамперед разом з учнями варто визначити, який вигляд має якісна робота.

Рубрики можна використовувати для підсумовування цілей і присвоювати бали кожному з рівнів. Перш ніж розробити рубрику, учителям потрібно відповісти на такі запитання:

  1. Які конкретні результати пов’язані з цим завданням?
  2. Чи є в учнів досвід виконання цього або подібного завдання?
  3. Який вигляд має зразкове виконання?
  4. Які якості відрізняють зразкову роботу від інших рівнів?

Окрім усього, вчителі можуть організувати мозковий штурм і обговорити, яким є кожен рівень. Автори пропонують такі відповідники:

  • Рівень 4 – зразковий рівень. В описі треба зазначити, що всі аспекти роботи перевершують очікування й демонструють зразкову успішність або розуміння.
  • Рівень 3 – рівень, вищий від середнього. В описі треба зазначити, що всі аспекти роботи перевершують очікування й демонструють переконливу успішність або розуміння.
  • Рівень 2 – задовільний рівень. Він має вказувати на мінімальні компетентності, прийнятні для задоволення очікувань від навчання. Успішність і розуміння є або розвиваються, але є деякі помилки, матеріал опанований не повністю.
  • Рівень 1 – рівень обмеженого опанування матеріалу. Вказує, що не відповідає очікуванням від навчання: учень робить серйозні помилки, має значні недоліки в опануванні матеріалу або неправильні уявлення. Учитель має втрутитися, щоби допомогти учню / ученииці покращити результати.

Як розробити контрольні переліки, бальну шкалу та рубрики оцінювання:

1. Використовуйте прості і зрозумілі для учнівства формати, які передаватимуть інформацію про їхнє навчання батькам.

2. Дбайте про те, щоби характеристики й дескриптори були чіткими, конкретними й доступними для спостереження.

3. Заохочуйте учнів допомагати розробляти критерії. Наприклад, які дескриптори демонструють рівні успішності, коли йдеться про написання твору?

4. Переконайтеся, що контрольні переліки, бальна шкала та рубрики оцінювання датовані: це допоможе відстежувати прогрес.

5. Залишайте місце для ситуативних нотаток або коментарів.

Про ситуативні нотатки

Ситуативні нотатки використовують для запису конкретних спостережень за поведінкою кожного учня, їхніми навичками та взаєминами, оскільки це пов’язано з результатами навчання.

У нотатках зазначають постійні спостереження під час уроків. Їх також можна писати у відповідь на виготовлений продукт або роботу учня. Вони короткі, об’єктивні й націлені на конкретні результати. Ситуативні нотатки можна передавати учню періодично або за запитом. Про них також можна проінформувати на зустрічах учителя, батьків та учня.

Поради щодо створення та ведення ситуативних нотаток:

  • Призначте окрему сторінку в теці для кожного учня. Записуйте спостереження, використовуючи стікери. На кожній наліпці напишіть дату й ім’я учня.
  • Подбайте, щоби ситуативні нотатки були короткими та сфокусованими (зазвичай не більше ніж кілька речень або фраз).
  • Стежте за тим, щоби коментарі були об’єктивними. Робіть конкретні зауваження про сильні сторони учнів.
  • Аби спогади були точними, робіть нотатки під час спостережень або якомога швидше після них.
  • За можливості записуйте коментарі регулярно.
  • Робіть нотатки в різний час і під час різних заходів, аби профіль учня був збалансований.
  • Часто переглядайте нотатки, аби переконатися, що вони регулярні для кожного учня, й узагальнюйте інформацію, пов’язану з тенденціями в навчанні.

Більше інформації про різні методи оцінювання читайте в посібнику “Українська для всіх”.

Підготовка тексту до публікації – Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені тут погляди жодним чином не можуть сприйматися як офіційна думка Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.

Першоджерело: 

https://nus.org.ua/articles/8-tsikavyh-tehnik-yak-otsinyuvaty-uchniv-i-shho-treba-vrahuvaty/


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора