Дисципліна, покарання і встановлення кордонів із дітьми: у чому різниця і чому її важливо розуміти
Важливе! Нове дослідження. Як покарання, крик, ігнорування, погрози впливають на рівень стресу дитини та її емоційний зв'язок з батьками. Покарання в українських родинах. І загальна інформація про різницю покарання, встановлення меж та дисципліну.
Rating Group Rating Lab і команда Marianna Tkalych: Ми запитали в батьків дітей віком 10-18р: якщо дитина поводиться неналежним чином, наскільки допустимі певні виховні дії?»
Далі будуть результати дослідження і мої коментарі.
Можливість пригрозити суворим покаранням схвалює майже третина батьків -30%,
55% – проти, 16% – вагаються.
- Для багатьох дітей погрози переживаються як уже здійснена дія. На рівні лімбічної системи це може запускати реакції, подібні до реакцій на реальне покарання - насилля.
Забирати телефон, гаджети вважають допустимим більш як третина -36%- батьків, недопустимим – 50%, 15% вагаються.
- Для дітей і підлітків - гаджети можуть бути єдиною можливістю залишатись на зв'язку з друзями.
Підвищення голосу, крик: 35% – за, 42% – проти, 23% вагаються.
Фізичні покарання - вважають недопустимим 89%, ігнорування 87%, вживання неприємних слів у розмові - 79%. – і це вже, здається, прекрасний результат.
Але – важливий висновок - якщо батьки допускають саму можливість таких покарань – вони їх застосовують.
51% батьків, які вважають крик радше прийнятним - підвищують голос на своїх дітей.
Це також робить понад третина - 37%- батьків, які “вагаються” щодо припустимості крику.
Крім того, 42% батьків, які вважають допустимим вживання неприємних слів, вживають їх у розмові з власними дітьми.
Також ми попросили дітей (підлітків 10-18 років) розповісти, як реагують батьки на їхню «неналежну» поведінку.
• Легкі фізичні покарання та ігнорування вказують 5% і 7% дітей відповідно.
• Кожна шоста дитина відносно часто стикається з неприємними словами в розмові, погрозами суворим покаранням і вилученням гаджетів.
• Підвищення голосу - найпоширеніша практика з переліку. З нею стикаються близько 34% - це біля третини дітей.
Жорсткі виховні дії та покарання руйнують емоційний зв’язок дитини з батьками.
Чим частіше до дітей застосовують жорсткі методи виховання, тим більший в них стрес.
62% дітей, яких карають фізично і 63% яким кажуть неприємні слова в розмові мають значний (умовно “червоний”) рівень стресу.
Такий же рівень стресу має більш як половина дітей, яких часто ігнорують (58%),
яким погрожують суворим покаранням - 57% або на яких часто кричать (55%).
У цих дітей “червоний” рівень стресу трапляється вдвічі-втричі частіше, ніж в однолітків, яких ніколи не карають у такі способи.
Ігнорування, крик та погрози – дітьми сприймаються, як покарання та насилля.
Важливий висновок дослідження: жорсткі практики виховання, покарання та насилля в родині успадковуються крізь покоління.
Батьки, на яких у дитинстві кричали, з більшою ймовірністю будуть кричати на власних дітей. Це підтверджують відповіді самих дітей.
Посилання на дослідження буде в коментарі.
Зрозуміло, що чим більше рівень виснаження батьків, тим частіше вони вдаватимуться саме до цих методів. Скоро будуть готові матеріали про те, як допомагати собі - дорослому змінити патерн реакції. Я одразу поділюсь.
Разом з порталом Uaparents ми готували матеріал про різницю дисципліни, встановлення меж та покарань.
Інформація в картинках, я дублюю тут текстом.
Ці три поняття справді часто плутають, бо їх довго використовували як синоніми. І в дитячому досвіді самих батьків вони можуть бути тісно пов’язані.
Мені здається, між ними принципова різниця в тому, які наслідки вони мають для самої дитини всередині.
В нашому дитинстві покарання могли називати дисципліною. Бо і покарання, і межі можуть містити в собі заборони або обмеження. Проте ключова різниця - не у формі, а у тому посланні, яке отримує дитина.
Покарання - це реакція дорослого на порушення, спрямована на зупинку поведінки через біль, страх або сором.
Дисципліна - це процес навчання дитини відповідальності. Це внутрішня рамка, яка з часом переросте у відповідальність.
Межі - це рамка безпеки й стосунків, яку дорослий встановлює і тримає незалежно від поведінки дитини.
* Покарання зазвичай ґрунтується на страху, соромі або болі (фізичному чи емоційному). Воно точно не працює, як виховний інструмент, бо у момент покарання активується захисна реакція дитини: вона або підкоряється, або протестує. Це завжди матиме наслідки.
Увага дитини в цей момент - не на усвідомлення вчинку, а виключно на уникненні покарання в майбутньому.
У довготривалій перспективі покарання може формувати зовнішню слухняність, страх помилок або приховану агресію. Ну і дитина навчається захищатись - маніпулювати та брехати, щоб уникнути покарання.
Приклади покарання: крики, приниження, ігнорування, фізичні покарання, погрози, відторгнення (типу “йди від мене, не хочу тебе більше бачити”), позбавлення відчуття любові, уваги, тепла.
* Дисципліна має іншу мету - навчити. Створити не зовнішню, а внутрішню основу – вісь. Це процес формування дитини – її саморегуляції, усвідомлення причин і наслідків власних дій.
Насправді це згодом призведе і до відчуття ціннісної внутрішньої рамки. Розвитку відповідальності.
Це поступові і послідовні кроки. Які дитина та дорослий роблять разом.
У цьому підході можливі наслідки за вчинки, але вони не принижують, не дають відчуття болю через те, що дитину відштовхують, принижують і руйнують близькість.
Навпаки, дисципліна підтримує відчуття спільності – якщо дитина разом з дорослим робить дії.
Дисципліна передбачає - повторюваність і послідовність, логічні й природні наслідки, спільний пошук рішень.
* Встановлення меж - це формування структури. Важлива різниця - Межі не є реакцією на поведінку.
Межі визначають рамки: що в цій сім’ї, групі чи класі є припустимим, а що ні. Вони стосуються безпеки, поваги до інших, режиму, правил співжиття.
Важливо, що встановлення меж можуть викликати в дитини сильні емоції - злість, розчарування, сльози, але це не означає, що межі «неправильні». І батьки мають витримати цю реакцію дитини, хоч це, дійсно, буває складно.
Батькам важливо намагатись бути послідовними. І домовитись із всіма членами родини, щоб межі були у всіх рідних для дитини єдиними.
Послідовні і встановлені чітко межі дають дитині відчуття передбачуваності і надійності.
Є важливе уточнення для дорослих:
Межі не пояснюють довго і не виправдовуються.
Наприклад: Я не дозволяю бити людей.
Ми йдемо спати о 21:00.
Три різних приклади: Ситуація: дитина кидає іграшку.
Покарання: “Якщо зробиш ще раз - заберу назавжди всі іграшки!”
Межі: “Я не дозволяю кидати іграшки. Ми про це домовлялись. Я забираю іграшку зараз.”
Дисципліна + регуляція (одна з форм реакції): “Ти дуже злишся. Злитися нормально. Кидати іграшки небезпечно. Давай знайдемо спосіб випустити злість інакше.”
Джерело: Рцпіо Житомирський Світлана Ройз
