Як дорослим і дітям спілкуватися із людьми, що втратили кінцівки: МОЗ опублікувало поради
У Міністерстві охорони здоров’я нагадали, як реагувати й поводитися, що можна робити/говорити, а що – категорично ні, у спілкування із військовими й цивільними, які зазнали тяжких поранень чи ампутацій.
Відповідні поради оприлюднені на сайті МОЗ. Публікуємо цей матеріал у майже незмінному вигляді.
Як зазначено в статті, деякі з цих рекомендацій дали самі ветерани:
- Не витріщайтеся. Якщо зустріли людину без кінцівки або з протезом – не розглядайте її травму. Людині буде це неприємно, вона почуватиметься ніяково та некомфортно.
- Не ігноруйте. Зустрівши людину з інвалідністю, часто почуваємося розгубленими: не знаємо, що казати, як реагувати, тож уникаємо спілкування. Люди з інвалідністю є повноправними громадянами, багато з них поклали своє здоров’я, захищаючи наше життя. Вони заслуговують на увагу та повагу.
- Не питайте про травму. Часто людям важко згадувати про поранення чи травмування. Якщо з якихось причин вам важливо дізнатися про це, спочатку запитайте, чи комфортно людині говорити про пережитий досвід.
- Не жалійте. Важливо не жаліти, а співчувати. Різниця суттєва: коли жаліємо людину, дивимося на те, що людина втратила, хочемо сказати їй “бідний/бідна”, а коли співчуваємо – бачимо те, що в неї є. Наприклад, силу та витривалість. Ми поважаємо людину, але нам шкода, що їй довелося багато пережити.
- Не допомагайте, якщо вас про це не просили. Завжди спочатку питайте, чи потрібна людині допомога, ніколи не торкайтесь людини з інвалідністю чи її допоміжних засобів пересування без дозволу. Це не просто неввічливо – такими діями ви можете порушити баланс та нашкодити людині. Якщо ваша допомога доречна, вам про це скажуть.
- Поговоріть із дітьми про людей з інвалідністю.
Як зазначили в МОЗ, дуже важливо розмовляти не в присутності людини, якої це стосується. Тому краще говорити заздалегідь, ще до того, як діти виявлять цікавість. У розмові потрібно використовувати правильний термін – “людина з інвалідністю” – і пояснювати дитині доступними для її віку словами вищенаведені правила.
І найголовніше – навчити дитину бачити в людині насамперед особистість, а в інвалідності вбачати просто одну з ознак. У МОЗ навели такий приклад: “У тебе руде волосся і ти любиш комікси про Людину-павука, а в Ліди кирпатий ніс і вона дивитися аніме, Олег брюнет, він користується кріслом колісним і знімає відео для тіктока, а в дядька Дмитра немає ноги і він любить дивитися Формулу-1”.
Як наголосили фахівці, люди і їхні реакції та досвіди різні, тож єдиного універсального рецепта для всіх не існує. Слід запитувати людей, що для них комфортно, а що ні, стежити за реакцією та діяти відповідно.
Джерело: НУШ
