М’який перехід дитини з ООП із раннього втручання в садок: чому це важливо і як проводити
ГО “Смарт освіта” та сайт “Нова українська школа” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” провели вебінар про те, як організувати м’який перехід дитини з особливими освітніми потребами з раннього втручання в дитячий садок.
Експертки раннього втручання – логопединя, керівниця відділення раннього втручання КРУЗТ ЛМЦР “Джерело” Тетяна Міщук та неврологиня дитячого відділення раннього втручання, заступниця директора з медичної реабілітації КРУЗТ ЛМЦР “Джерело” Оксана Нога – говорили про таке:
- що таке послуга раннього втручання;
- що таке програма переходу з раннього втручання в дитсадок та чому вона важлива;
- які чинники впливають на програму переходу;
- як програма переходу зумовлює успіх інклюзивного навчання.
ЩО ТАКЕ РАННЄ ВТРУЧАННЯ
Раннє втручання – міжнародна система міждисциплінарної сімейноорієнтованої допомоги дітям раннього віку (до 4 років) із порушенням розвитку або ризиком його виникнення, спрямована на розвиток дитини, а також нормалізацію життя сім’ї, що виховує таку дитину.
У цьому визначенні є два акценти, на які варто звернути особливу увагу. Перший – ризики виникнення порушень розвитку. Вони можуть бути біологічними (наприклад, передчасне народження, наявність труднощів у розвитку за відсутності встановленого діагнозу тощо) та соціальними (неповні, сім’ї в СЖО, переселенці тощо). Діти, які перебувають під впливом цих чинників потребують підвищеної уваги фахівців.
Другий момент – це зміщення фокусу роботи від суто потреб дитини до уваги до сім’ї загалом. За словами фахівців, 10–15 % сімей, що виховують дітей раннього віку, потребують допомоги з раннього втручання.
Наразі в Україні працюють чотири центри – у Львові, Одесі, Харкові та Ужгороді. Ще 2019 року всі вони підписали спільний Меморандум про єдиний формат надання послуг, що означає дотримання спільних стандартів та методик роботи з дітьми до 4 років.
ПРИНЦИПИ РАННЬОГО ВТРУЧАННЯ
У центрі роботи з дитиною з ООП раннього віку є її сім’я. Тобто батьки є не тільки активними членами команди супроводу дитини, але й самі отримують підтримку та увагу. Адже виховувати дитину з ООП – велике навантаження й постійний стрес, інколи до цього додається тиск оточення, нерозуміння та несприйняття особливостей дитини іншими людьми. Тож фахівці повинні зважати на потреби та побажання батьків у формуванні плану розвитку дитини.
Послуга раннього втручання формується так:
- звернення батьків до центру;
- перша зустріч та виявлення потреби;
- діагностика особливостей дитини;
- укладання індивідуального сімейного плану;
- впровадження цього плану;
- оцінювання та моніторинг результатів.
Цей цикл триває 6 місяців, а після аналізу результатів, починається новий етап за тим самим алгоритмом (окрім звернення батьків), але з новими цілями.
З дитиною працює команда корекційних фахівців і педагогів. Сім’ї пропонують спільні зустрічі не менше разу на тиждень, але за потреби їхня періодичність може бути й частішою. Заняття з дитиною не обмежуються лише роботою з корекційними педагогами. Адаптація дітей передбачає безперервне навчання й на побутовому рівні та в сім’ї – вони мають бути залучені до всіх сімейних справ та занять мірою своїх можливостей. Їхнє навчання та виховання також треба проводити й за межами домівки – на дитячих майданчиках, виїздах на природу, під час спілкування з іншими людьми.
Усі можливості навчання, методики та конкретні поради прописують фахівці в сімейному плані. Поетапне виконання порад спеціалістів дає змогу сім’ї нормалізувати своє повсякденне життя та стабілізувати стосунки із зовнішнім світом, а відтак – зменшити напруження та рівень стресу.
Основним позитивним результатом програми раннього втручання експертки називають досягнення самоефективності сімей, які виховують дітей з ООП. Це, фактично, означає можливість давати раду собі (для батьків) та дитині, незалежно від зовнішніх обставин.
ПРОГРАМА ПЕРЕХОДУ З РАННЬОГО ВТРУЧАННЯ В САДОК
Програма раннього втручання закінчується, коли дитина досягає чотирирічного віку. Тоді фахівці радять батькам починати етап соціалізації, тобто обирати дитині дошкільний навчальний заклад.
Цей етап стресовий навіть для нормотипових дітей, а діти з особливими освітніми потребами та їхні сім’ї потребують додаткової підтримки, аби зробити перехід плавним та емоційно безпечним. Тому рекомендується починати підготовку до нього приблизно за рік до початку навчання в садку.
Перший етап переходу
Він відбувається ще до зарахування в садок і стосується роботи з батьками. Насамперед, фахівці раннього втручання мають провести з ними розмову щодо готовності їхньої дитини до навчання та його переваг, розвіяти їхні стереотипи та страхи щодо перебування дитини в садочку та необхідності її повноцінної соціалізації.
Батьки мають отримати повну інформацію щодо інклюзивної освіти, роботи інклюзивно-ресурсних центрів та можливості за потреби пройти комплексну оцінку. Також варто ознайомити їх із нормативно-правовою базою щодо інклюзивного навчання та можливостей для їхньої дитини в цьому контексті. У результаті, батьки можуть свідомо вирішити, яким буде подальше навчання їхньої дитини, а відтак – розпочати пошуки дошкільного навчального закладу, який відповідав би їхньому запиту.
Другий етап
Починається зі вступом у садок, коли фахівці раннього втручання мають організувати командну роботу з працівниками обраного закладу та допомогти їм налагодити роботу з дитиною. Для цього за ініціативою фахівців або батьків можуть бути проведені спільні зустрічі, де обговорюватимуться потреби дитини та особливості її адаптації до перебування в групі дітей. Такі зустрічі проводять у тристоронньому форматі (представники садка, батьки та фахівці раннього втручання).
У розмові експертки рекомендують створювати доброзичливу атмосферу, коли кожен може ставити запитання, уточнювати та доводити думку, спираючись на свій досвід. Проте так само всі учасники повинні бути відкритими й до пропозицій та розглядати всі запропоновані гіпотези та шляхи вирішення питань, дотримуючись принципу поваги до думки інших.
Третій етап
Ще одна складова успіху спільної роботи – проактивність, тобто готовність працювати та експериментувати в інтересах дитини. Ідеально, якщо результатом такої зустрічі буде документально закріплений план дій, а також призначений відповідальний за його виконання. А кожен з учасників до наступної зустрічі має відповісти собі на такі запитання (етап рефлексії):
- що було добре?
- що могло би бути кращим?
- що можна зробити по-іншому наступного разу?
Якщо кожен учасник програми переходу підходитиме сумлінно до виконання всіх його етапів та рекомендацій, дитина отримує суттєву підтримку та не зазнає стресу в цьому процесі. Це дає змогу поступово впроваджувати подальші методики її розвитку та збільшує ефективність інклюзивної освіти з перших днів перебування дитини в дошкільному закладі.
Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.
Титульне фото: автор – belchonock, Depositphotos
Першоджерело:
