Якщо в дитини з’явився невидимий друг: бити на сполох чи приручити разом?
Катерина Гольцберг, сімейна і дитяча психологиня, експертка Освіторії
Катерина Єгорушкіна, дитяча письменниця
У своїй новій книжці «У нас завівся невидимий тигр» письменниця Катерина Єгорушкіна говорить з дітьми та їхніми батьками про приховані страхи й внутрішні світи, які часто залишаються поза увагою дорослих. Психологи стверджують: уява — природний механізм, завдяки якому діти впорядковують переживання і навіть можуть створювати невидимих друзів, які стають символами тривоги чи підтримки. Що краще — проігнорувати «невидимого тигра», сказати, що його не існує, чи взятися за руки й уважно за ним спостерігати, щоб потім разом його приручити? Шукали відповіді разом з авторкою Катериною Єгорушкіною та психологинею Катериною Гольцберг на фестивалі «Книжкова країна».
Ситуація: у дитини з’являються невидимі «друзі» або «вороги»
— Історія про невидимого хижака, який оселяється в домівці маленького хлопчика, зародилась із життя, — розповіла під час фестивалю «Книжкова країна» авторка книги «У нас завівся невидимий тигр» Катерина Єгорушкіна. — Коли ми переїхали із сином із Київщини на Захід України через війну, йому ще не було трьох років. У новому домі він почав «зустрічати»… тигра: «Мама, там на люстрі ТИГР! Прибери його», «У ліжку тигр», «Тигр сидить на унітазі, прожени його, бо не можу сходити в туалет».
— Чи поспішала я сказати, що ніякого страхітливого зубастого створіння там немає? Ні. Хоча, можливо, багато дорослих це зробили б. Але ось у чому річ: для дитини поява «тигра» — один зі способів опрацювати нову реальність і накопичену тривогу. Син часто збирав свої іграшки у валізу і запитував, коли ж ми поїдемо додому. У нього з’явився свій маленький вигаданий світ, дуже для нього цінний. А для дорослих важливо і цінно довіряти дитині та її уяві. Фантазії мають значення! І це теж важливі меседжі з книги «У нас завівся невидимий тигр». І коли тигр із чогось такого, що лякає, перетворився згодом на помічника сина — на серці відлягло.
Чому в житті дитини з'являється вигаданий персонаж?
Психологиня Катерина Гольцберг коментує:
— До мене не так і рідко звертаються перелякані батьки: «Допоможіть! Здається, моя дитина божеволіє — у неї з’явився невидимий друг». Зазвичай для пояснення я звертаюся до літературних і мультперсонажів: Карлсон, Лис із «Маленького Принца», Слонопотам з мультика «Думками навиворіт». Завдяки їм легше пояснити, чому в дітей взагалі з’являються такі «друзі».
✦
Причина 1
Усвідомлення свого альтер-его
Діти часом вигадують «друга», якусь чарівну істоту, на яку вони можуть списати деякі власні недоопрацювання чи не дуже добрі вчинки. Якщо дитина зробила шкоду — їй набагато легше сказати, що це зробив «невидимий тигр». У певному сенсі — перекласти відповідальність, але впоратись із тим, як ця відповідальність надається іншій істоті.
Як реагувати батькам? Найкраще — природньо. Якщо не дуже цим задоволені — можна сказати.
✦
Причина 2
Намагання зрозуміти власні емоції
Дитині може бути вкрай важко сказати «Я боюсь». А якщо в неї є друг, який ТЕЖ БОЇТЬСЯ, то буде набагато легше повідомити батькам про емоційний стан. Це певне перенесення відчуттів на іншу істоту, яке може стати цінним джерелом інформації для дорослого про те, що відбувається в психіці дитини. Та й дитячі психологи теж часто цим користуються: якщо дитині важко щось пояснити — пропонують розповісти цю історію, але від імені казкового персонажа. Дитина може визнати, що дракончик боявся, дракончик обманув, з дракончиком сталося те і те.
Щиро раджу батькам не знищувати вигаданого персонажа, якщо такий з’явився у вашої дитини, а налагодити тісніший контакт, використовуючи цю істоту як місток розуміння між вами — щоб син чи донька через цього персонажа обговорювали емоції та почуття.
— Щоб дитина змогла розповісти дорослому про уявного друга, їй потрібен простір довіри, — зауважує письменниця Катерина Єгорушкіна. — Як його створити? Завдяки активному слуханню. Варто слухати одне одного без скроління гаджетів «на фоні», без відволікання. Ви маєте бути в повному розпорядженні дитини. І коли це перетвориться на звичку, дитина довірить вам дуже особисті моменти. Наприклад, ми із сином взялися за руки і разом пішли «дивитися» цього тигра.
Щоб дитина змогла розповісти дорослому про уявного друга, їй потрібен простір довіри.
Дитяче фантазування і три рівні символізму
— У певному віці фантазування є обов’язковою рисою дітей, — продовжує міркування Катерина Гольцберг. — До прикладу, маленька дитина бере чашку з водою і каже: «Я п’ю», а насправді не п’є. Потім дитина бере чашку, насипає туди пісок і каже: «Я п’ю воду», хоча там насправді пісок. Це перший рівень символізму. Якщо ж дитина бере порожню чашку і каже, що п’є воду, — це другий рівень символізму.
Третій рівень символізму — це коли для уявного пиття води дитині навіть чашка в руках не потрібна, а достатньо уявної. Це говорить про те, що дитина дуже розумна. Тобто, у неї є символічне життя, яке дуже важливе для процесу дорослішання, який відбувається і через певні символічні речі.
Але уявний друг має колись зникнути?
— Авжеж, є вік, у якому друг із фантазій має щезнути, — каже Катерина Гольцберг. — Психологи сходяться на тому, що до 12 років уявний друг має покинути життєвий простір дитини. Бо в кожної дитини й підлітка мають з’явитись і стати зрештою головними РЕАЛЬНІ друзі. Якщо є тільки уявні — це не дуже добре й потребує звернення до психолога. Тривожний маркер, на який треба звернути увагу, — постійне нереалістичне сприйняття реальності.
А ось у дорослих уявних друзів точно не має бути — це може вказувати на психічні розлади.
Що може насторожити в дитячій поведінці і доволі часто стається під час війни?
1. Регресивна поведінка в дитини чи підлітка
Регресія — це коли дитина старшого віку раптово починає вдавати, що вона маленька. Зазвичай, це сигнал батькам про те, що вона потребує якоїсь допомоги в тому вже пройденому періоді, бо там не були закриті потреби. Тому вона повертається до того періоду зараз, щоб задовольнити їх і піти далі.
У жодному разі не слід казати «Час дорослішати! Ти вже не маленька дитинка». Маємо допомогти пройти цей шлях у темпі, зручному для дитини. Ось так потроху ви приведете її в дорослість.
2. Парентифікація
Іноді діти беруть на себе роль батьків. У мене були випадки, коли в родинах на ТОТ 12-річні діти виконували купу дорослих обов’язків. Також нещодавно ЗМІ розповідали про 10-річного хлопчика, який доглядав хворих братів. Як ви здогадуєтеся, це не надто хороша роль — опікуватися безпорадними дорослими, беручи на себе таку шалену відповідальність.
Які ритуали допомагають зменшити страх і тривогу?
— Щоб життєві зміни були лагіднішими до нас, їх треба очолити! — радить психологиня. — І навіть програмувати в якомусь сенсі. Так, це непросто, бо у війну ми часто не можемо навіть свій вечір передбачити. Але це не говорить про те, що планувати взагалі не треба. Планування дає змогу зрозуміти, які в нас очікування, які страхи непокоять. Я завжди пропоную клієнтам трохи пофантазувати: «А що буде, якщо?» І обговорити будь-яке, навіть найскладніше питання в деталях.
Чи змінилися страхи українських дітей за майже чотири роки війни?
— Прозвучить парадоксально, але страхів війни у дітей зараз у рази менше, — розповіла Катерина Гольцберг, відповідаючи на питання Освіторія.Медіа. — У мене було чимало розмов з дітьми, які повертаються до Києва й кажуть: «А мені тут якось спокійніше».
Найбільший страх, з яким приходять діти зараз — страх перед майбутнім.
«У нас завівся невидимий тигр»
Про що ця книга?
Кумедна i зворушлива iсторiя про сiм’ю, яка оселяється в домi, де живе невидимий тигр. Вiн то гойдається на люстрi, то лежить у ваннi, то засмагає на балконi. А одного разу навiть заявився в школу! От тiльки бачить тигра лише хлопчик.
Змiни в життi часом супроводжуються вiдчуттям тривоги. Чи це переїзд, чи нова школа, чи поява нового члена сiм’ї. Дiти не завжди можуть зрозумiти свої переживання, натомiсть їхня уява створює невидимих iстот, якi заповнюють собою простiр i часом навiть лякають. Але за чуйної підтримки дорослих можна перетворити цих iстот на добрих помiчникiв.
Джерело: Освіторія
