Резилієнтність у дітей: як її формувати й чому це важливо
Резилієнтність — здатність пристосовуватися до труднощів і відновлювати рівновагу. У сучасних реаліях це одна з найнеобхідніших якостей. Діти з високою резильєнтністю краще справляються із життєвими викликами, менш схильні до впливу тривалих травматичних подій і швидше повертаються до звичного життя після стресових ситуацій. Щоб розібратися, як дорослі можуть допомогти дітям стати стійкішими, ми поспілкувалися із психологинями проєкту «ПОРУЧ» Наталією Пашко та Оксаною Шароварою.
Що таке резилієнтність
Резилієнтність, психологічна стійкість чи стресостійкість — це здатність людини справлятися з труднощами та відновлюватися після них. Вона проявляється в умінні реагувати на подразники без втрати внутрішньої рівноваги.
Психологиня Оксана Шаровара пояснює резилієнтність як вміння адаптуватися до мінливих умов навколишнього середовища, інтегрувати складний досвід у повсякденне життя і жити далі.
Тобто резилієнтна дитина може пережити стресову ситуацію (наприклад, конфлікт, переїзд, втрату близької людини) і з часом повернутися до нормального життя, а інколи й вийти з випробування з новою силою.
За словами фахівчині, низький рівень резилієнтності може проявлятися через депресію, істерики та загострення соматичних (тілесних) хвороб.
Психологиня Наталія Пашко пояснює резилієнтність як психологічний імунітет — здатність людини протистояти стресовим факторам і залишатися в рівновазі попри виклики. Метафора, яку наводить психологиня, це лоза:
«Лоза гнеться під вітром, але не ламається. Вона сильніша, ніж дерево, яке не має цієї гнучкості. Не йти напролом, а адаптуватися».
Що допомагає формувати стресостійкість у дітей
Резилієнтність — не вроджена риса, яка або є, або її немає. Це навичка, яку можна розвивати. Вона не виникає за один день, а зростає під впливом оточення та досвіду, який дитинаотримує.
Здатність до резилієнтності змінюється з віком. Дитяча психіка гнучкіша, тож може досить швидко відновлюватися після стресу. Тобто що раніше почати формувати резилієнтність, то простіше дитині буде в дорослому житті.
Психологічна стійкість складається з кількох головних факторів:
- уміння управляти емоціями;
- гнучкість мислення та вміння розв’язувати проблеми;
- самоприйняття і впевненість у собі;
- підтримка.
🏡 Родина і дім 👨👩👧👦
Батьки мають вирішальний вплив на формування психологічної стійкості в дітей, адже для дитини родина — це перший і найважливіший безпечний простір. Стабільність удома дає відчуття захищеності, на якому будується здатність протистояти труднощам. Якщо сімейна атмосфера спокійна, передбачувана і сповнена любові, дитині легше переносити стресові події поза домом.
Важливо, щоб батьки приділяли увагу емоційному клімату вдома та прагнули до відкритого спілкування, щоб дитина знала, що може поділитися радістю чи смутком і її вислухають без осуду.
🗯️ Емоційна грамотність 🥺
Це здатність розпізнавати свої емоції та управляти ними. Для дитини навчитися розуміти, що саме вона відчуває і чому, — великий крок до формування резилієнтності. Коли дитина вміє назвати свою емоцію, вона вже не така незрозуміла й не так сильно лякає. Навпаки, це дає відчуття контролю: «Так, я злюсь, але знаю чому і що із цим робити».
«Резилієнтність починається з усвідомлення: я тут і зараз. Я відчуваю. Я помічаю, — каже Оксана Шаровара. — Ми не можемо заборонити думки чи емоції. Але ми можемо навчитися помічати їх і змінювати свою поведінку. Це особливо важливо під час хронічного стресу, коли багато людей переходять у стан «емоційного завмирання».
Фахівчиня каже, що коли дитина переживає емоції — важливо не знецінити її почуття. Адже коли замість підтримки звучить щось на кшталт «Ну чого ти плачеш? Це ж просто футбол!»або «Ти ж хлопчик!», це блокує прояв емоцій і формує токсичне переконання, що відчувати — соромно.
🏫 Школа та вчителі 👩🏻🏫
Школа, садочок, гуртки творчості або спорту також мають величезний вплив на формування в дітей стресостійкості. Дитина, яка відчуває підтримку й розуміння в навчальному середовищі, емоційно більш захищена.
Важливо, щоб учителі створювали атмосферу прийняття і поваги, не допускали цькування та залишалися спокійними навіть у стресових ситуаціях. Це допомагає дітям не боятися помилок і сприймати їх як частину процесу навчання, а не як невдачу.
Значну роль у цьому відіграють практики соціально-емоційного навчання. Наприклад, короткі обговорення настрою на початку дня або релаксаційні вправи між уроками. Це допомагає дітям краще розуміти свої емоції та вчитися ставитися до почуттів інших з повагою.
Співпраця батьків і вчителів також важлива. Батькам варто підтримувати контакт із класним керівником, цікавитися, як дитина почувається в колективі, чи виникають конфлікти. Якщо є проблеми (наприклад, цькування), спільно шукати рішення. Це дає дитині відчуття, що дорослі діють спільно й підтримують її.
👭 Соціальні навички 💁♀️
Це вміння взаємодіяти з іншими людьми: спілкуватися, дружити, розв’язувати конфлікти, співчувати. Для дитини міцні дружні стосунки можуть стати потужним ресурсом. Завдання дорослих — допомогти дітям навчитися будувати здорові стосунки з однолітками.
Соціальні навички напряму пов’язані з резилієнтністю: дитина, яка вміє дружити і знає, як попросити про допомогу чи запропонувати підтримку, не почуватиметься ізольованою в складні часи. Навіть більше, допомагаючи іншим, діти часто й самі стають сильнішими — виникає відчуття взаємної підтримки й корисності.
Важливо розвивати емпатію — здатність поставити себе на місце іншого. Для цього можна говорити з дитиною про почуття інших: «Як ти гадаєш, вашому новенькому однокласнику самотньо? Запросімо йог пограти разом».
Також емпатії може навчити читання книжок чи перегляд фільмів, якщо потім обговорювати, що відчувають герої і чому.
Важливо навчити дитину співпраці й комунікації. Сімейні завдання (наприклад, разом збудувати щось із конструктора чи спекти пиріг) чудово тренують уміння працювати в команді, ділитися, домовлятися. Підтримка і вміння працювати разом допомагають дитині відчувати, що вона не залишилася наодинці зі своїми труднощами.
🤗 Психологічна підтримка 🫂
Іноді ресурсів родини та школи недостатньо, особливо якщо дитина пережила серйозний стрес чи травму. У такому разі вчасна психологічна допомога може запобігти погіршенню стану.
Формати підтримки можуть бути різними. Маленькі діти часто відвідують ігрову терапію чи арттерапію, де через гру або творчість пропрацьовують свої переживання. Школярам і підліткам можуть бути корисними групи підтримки і тренінги.
Дуже важливо зняти стигму із цього питання: похід до психолога — не ознака «слабкості» чи «проблемності», а цілком нормальний крок, коли потрібна допомога. Також важливо пояснити, що на зустрічі буде безпечно й конфіденційно — усе, що дитина розповість, не буде розголошено без її згоди.
Оксана Шаровара зазначає, що спілкування із психологом варто подати як позитив.Наприклад, пояснити, що психолог — це «тренер із суперсил», який навчить того, що корисно кожному. Така установка може зняти страхи в дитини.
Після першого візиту важливо підтримати й похвалити дитину за сміливість — це закріпитьпозитивний ефект від допомоги.
Продовження за посиланням: Освіторія
