Тихі ігри. 15 + 1 ігор в допомогу батькам, вихователям та вчителям
ТИХІ ІГРИ. 15 + 1 ігор в допомогу батькам, вихователям та вчителям. Я сьогодні нагадаю свою скарбничку "тихих ігор". Нам іноді доводиться казати дітям: поводься тихіше (в гіршому випадку – Помовч!). Пропоную Ігри, що допоможуть «вимкнути гучність» і не тільки, бо тренування «гучність–тиша» допомагає дитині в розвитку саморегуляції, уважності, вміння зчитувати сигнали та й взагалі перемикатися.
А ще такі ігри одночасно знижують рівень збудження, додають близькості і навчають, але в зрозумілій та коректній для дитини формі. Бо гра – територія дитини.
А ще – допомагають зберегти нервові клітини дорослим. Шум та гучність – один з наших стресорів. Тиша і гра пошепки допомагають знизити сенсорне перевантаження, це особливо актуально для втомлених і чутливих дорослих та дітей.
А у школі та садочку ці ідеї можна використовувати, як «паузи» для перемикання уваги.
Важливо пам'ятати: діти мінімум до 6 років можуть не вміти контролювати гучність мови. Центри мови і центри когнітивного контролю в цей період лише продовжують дозрівати.
1. Пульт керування. На подушечках пальців малюємо фломастером «кнопку гучності». Наприклад, на вказівному пальчику – червоним кольором ставимо крапку – голосніше, на безіменному – синім кольором – тихіше. Тренуємося, пропонуємо сказати слово, наприклад, «мама», або ім'я дитини, натискаємо кілька разів на пальчик - Дитина каже слово залежно від «кнопки» та кількості «кліків» голосніше. (Доводимо до найбільшої гучності, а потім, зупиняємо на потрібній). Коли дитина знову говоритиме голосніше, посміхаючись, торкаємося його «кнопки», або просимо, щоб він сам доторкнувся.
2. Граємо в «шпигунів», в мишок і кота (мишка повинна тихееенько, беззвучно пробратися і щось заздалегідь продумане у нас схопити)
3. Диригенти – Змахуємо рукою вгору – і це сигнал інструментам «грати голосніше», рукою вниз – знижуємо гучність, збираємо руку в кулак – мовчання. (Даємо можливість дитині теж побути диригентом)
4. Пишемо літери в рядок. Від маленької до великої. (Літери Р, З, Ж, С) і навпаки, від величезної, до маленької. Просимо дитину дивитися на букви, вимовляти звук, підвищуючи або знижуючи гучність (чим менше буква, тим тихіше звук і навпаки)
5. Кожні кілька годин – 2 хвилини тиші. Призначаємо дитину – головною. коли продзвонить будильник, він подає всім сигнал – Слухаємо тишу.
6. Самі починаємо говорити пошепки. Дитина дзеркалитиме нас. Або граємо в «Шепотуньки» - розмови в сім'ї лише пошепки. Можна вигадувати «тиху казку» - де кожен каже лише одне речення. Але говоримо все пошепки
7. Складаємо всі голосні голоси у вазу. Вони там не змішуються. Коли хочеться сказати голосно, свій голос потрібно «взяти» з вази
8. Пантоміма – гра «в крокодила». Вгадуємо те, що нам показують жестами.
9. Спілкуватися мовою жестів (можна придумати свою родинну мову, де кожна літера – окремий жест. (в нашій родині такий жестовий алфавіт переходить із покоління в покоління і він не раз нам допомагав)
10. Граємо в оперу - не говоримо, а співаємо (спів нами сприймається по-іншому)
11. Перетворення. Говоримо, як маленькі курдуплики, мишки або мурашки (а потім, як велетні чи слони)
12. "мовчанка" - хто довше мовчки протримається – той переможець. Хто перший скаже слово, той програв.
13. "Передаємо думку на відстані" - вгадати про що подумав, і що сказав
14. Якщо діти у суперечці діти кричать одночасно – дати всім прапорці, листки паперу з їхніми іменами, будь-які предмети – щоб їх підіймали, коли хочуть «взяти слово»
15. «Що я сказав» - намагаємось прочитати слово по губах
і ще моя улюблена гра - казати один одному ЛЮБЛЮ мовчки, але так, щоб це було відчутно.
Джерело: Світлана Ройз
