Як говорити з дітьми про війну та улагоджувати їхній стан: поради від психотерапевтки Наталії Подоляк
У світі з сучасним озброєнням цивільне населення частіше й більшою мірою ніж раніше зазнає негативного впливу війни. Про це йдеться в доповіді ООН про вплив збройних конфліктів на дітей (Machel 1996).
Саме діти є найвразливішою групою в нових умовах ведення війни. Вимушені переїзди, втрата дому, розлука з друзями, батьками та іншими членами родини мають довготривалий вплив на процеси розвитку дитини та становлення особистості.
З 2014 року сімейна та дитяча психологиня, психотерапевтка Наталія Подоляк відвідує прифронтові населені пункти та навчає колег-психологів, як надавати допомогу дітям в умовах війни. Цей досвід став основою для написання теоретичної частини тренінгів, які ГО “Смарт освіта” за підтримки МФ “Відродження” організовує щомісяця в межах програми підвищення кваліфікації з розвитку психологічної компетентності вчительства “Швидка психологічна допомога онлайн для учасників освітнього процесу”.
Ми поспілкувалися з Наталією про те, як сьогодні комунікувати з дітьми різного віку про війну, відповідати на запитання та улагоджувати їхній психоемоційний стан.
У статті “Нової української школи” читайте:
- як відповідати на запитання про війну від дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;
- що таке ефект присутності та “правило кисневої маски”;
- як комунікувати з підлітками;
- як упроваджувати корисні традиції для зближення сім’ї;
- як працює ігротерапія;
- проживання травматичного досвіду війни через творчість і мистецтво.
Далі – пряма мова.
НЕ ПРИХОВУВАТИ, А РОЗПОВІДАТИ ЧЕСНО
Діти прагнуть розуміти, що відбувається навколо. Для них також важливо бути почутими. Тому дорослим варто слухати їх та шукати відповіді на питання спільно, але доступною для малечі мовою.
Чим менші діти, тим менше потрібно деталей. Попри це, конкретика та реальні приклади теж мають бути в розмові. Варто бути чесними, тому можна розповісти про те, що зараз у нашій країні йде війна, хто з ким воює, що ця війна почалася раніше, але з 24 лютого 2022 загарбники здійснили повномасштабне вторгнення і пішли в наступ одразу з декількох напрямків.
Також треба наголосити, що ми захищаємо свою землю та свій народ, а от російські війська є загарбниками, які напали на нашу країну.
Зараз для дітей образ військових ЗСУ має порівнюватися із супергероями. Під час розмови про війну потрібно нагадувати, що “нас захищають сміливі та дуже сильні військові. Вони розумні та завзяті. Вони знають, за що воюють, захищаючи свій народ, домівки та сім’ї. Це дає їм значно більше сил і сміливості, ніж війську нашого ворога”.
Цими словами ми створюємо “інсталяцію надії”, аби діти почувалися захищеними.
“Я ПОРУЧ”
Важливо, аби батьки нагадували дітям: “Ми поруч і що б не сталося, ми завжди будемо поруч”.
Ще Анна Фройд, дочка відомого психоаналітика Зігмунда Фройда, під час Другої світової війни казала, що дитина може витримати будь-яке бомбардування, якщо поруч знаходиться емоційно стабільна мама чи батько. І це те, про що інколи забувають батьки. Вони кажуть: “та я якось впораюся, головне – це дитина”. Але діти дуже чітко зчитують невербальну мову, і якщо я кажу, що впораюсь, але сама тремчу, невпевнена та тривожна, то діти бачать саме це, а не те, що ми кажемо. Тому важливо спочатку врівноважити себе, а потім заспокоювати дитину.
ПРАВИЛО КИСНЕВОЇ МАСКИ
У літаку стюардеса нам каже, що спочатку потрібно одягнути кисневу маску на себе, а потім – на дітей. У психології працює той самий принцип.
Батькам варто спочатку потурбуватися про себе, подбати про власне психічне здоров’я та стан ресурсності, аби мати змогу допомогти дітям.
У дітей, як і в дорослих, активно функціонують дзеркальні нейрони, за допомогою яких діти можуть зчитувати емоційний стан своїх батьків та відтворювати його у своєму житті. Тобто, якщо ми маємо глибинні переживання, але про це не розповідаємо, то діти будуть переживати й тривожитися і не зможуть навіть пояснити, чому так відбувається. Вони просто будуть відображати нас.
На це треба звернути особливу увагу. У нашій ментальності є така особливість, що ми йдемо до лікаря лише тоді, коли нам уже дуже зле. У цьому випадку краще займатися профілактикою.
“БУТИ В КОНТАКТІ”: ЯК ГОВОРИТИ З ПІДЛІТКАМИ
Бути в постійному контакті важливо з дітьми різного віку, а особливо – з підлітками. Наразі багато депресивних епізодів переживають діти підліткового віку.
90 % моїх клієнтів зараз – це підлітки, які проживають в Україні та за кордоном. По-перше, це тому, що вони відокремлюються і ніби мають опиратися самі на себе, але водночас ще не перейшли у фазу дорослості, тобто перебувають на роздоріжжі.
Тут дуже важливо не втратити з ними контакт. Але підтримувати його не так, як із меншими дітьми, у формі контролю: де ти був, що робив, що тобі снилося. Підлітки під таким натиском, як на допитах, навпаки закриються і не будуть із вами ділитися. Тут потрібно комунікувати обережно, контакт має бути точковий:
- я хвилююся, як ти;
- я бачу, що з твоїм настроєм щось відбувається;
- це нормально, що ти не хочеш ділитися з батьками. Хочеш, я допоможу знайти тобі психолога?
Також ви можете сказати дитині: “Війна продовжується, але ми, батьки, робимо все залежне від нас, аби з тобою було все добре. Якщо нас забагато – скажи, якщо нас у чомусь замало – повідом”.
У такий спосіб батьки, обговорюючи тему війни, повинні показувати, що для них важливі емоційні потреби та переживання підлітка. Але вони не порушують особисті кордони дитини, не нав’язують своє бачення, а цікавляться та ведуть діалог.
Інколи підлітки не готові ділитися переживаннями з батьками, але можуть (та мають потребу) говорити з психологом. Тому зараз звертатися до психологів – це популярна та ефективна тенденція.
НЕ КАРАТИ, А ДОМОВЛЯТИСЯ
Який метод покарання був найпопулярнішим до війни? Так, часто це було обмеження в користуванні ґаджетами. Але зараз, коли війна розкидала нас, українців, по всьому світу, цей метод може бути небезпечним. Особливо для підлітків, у яких провідна діяльність розвитку психіки – це комунікація з однолітками. З таким покаранням батьки заберуть єдине джерело спілкування в дітей, що може призвести, зокрема, до депресії.
Варто домовлятися і казати: “Я знаю наскільки для тебе зараз важливо мати телефон та інтернет, зв’язок із друзями. Знаю, що ти хочеш пограти в онлайн-гру, посидіти в соцмережах. Але пропоную встановити кордони”.
Далі варто шукати компроміси. Наприклад, о 23:00 всі “здають” телефони. Батьки теж мають дотримуватися цього правила.
СТВОРЮЄМО СІМЕЙНІ РИТУАЛИ
Ритуали – це певна повторюваність дії. Будь-яка повторюваність стабілізує нервову систему, психіку людини.
Як варіант, можна впровадити традицію чаювання для сімейних вечорів. Це час, коли всі відкладаються ґаджети, обирають собі чашки, смаколики, пʼють чай і спілкуються на різні теми. Так, члени сім’ї можуть поділитися про те, як минув день, які були переживання, що вразило.
Почасти батьки не діляться своїми новинами. Дорослим не треба звалювати все на голову дитини, але можна хоча би поділитися тим, як пройшов день, що підняло чи погіршило настрій.
Якщо батьки зустрічаються із супротивом із боку дітей щодо таких спільних ритуалів, можна сказати щось на кшталт: “Я так сумувала. Виділи, будь ласка, мені 30 хвилин свого часу. Я знаю, що в тебе свої справи та інтереси. Але я прошу лише про 30–40 хвилин”.
ІГРОТЕРАПІЯ
Діти до 7–8 років пізнають світ через гру. Обираючи ігри, важливо орієнтуватися на вікові потреби дітей та давати змогу обирати й самим дітлахам. Це можуть бути сюжетно-рольові чи настільні ігри. Якщо дитина любить, можна з нею помалювати чи, наприклад, зліпити разом вареники.
Діти 1–2 класу охоче граються в “Школу” (варіант сюжетно-рольової гри). Суть у тому, щоби вони були вчителями, а ми – учнями. Й ось нехай ставлять нам завдання, розповідають нові теми, а ми, граючи відмінних учнів, будемо писати в зошити якісь закарлючки й підносити руку для запитань. У процесі діти отримують море радості.
Також, наприклад, коли на вулиці лежить сніг, приємно спостерігати, як із гірки катаються всі разом, сім’єю. Не просто тато й мама стоять збоку, контролюючи, а теж сідають і з’їжджають із гірки. Це спільні активності. Цінний час, проведений із сім’єю, який діти беруть як ресурс.
Нормально те, що діти рефлексують на події через гру, граються у “війнушки”. Я сама спостерігаю, як діти 8–10 років вигадують сюжетно-рольову гру, де всі хочуть бути українцями, і ніхто не хоче грати роль рашистів. Це гарний засіб відіграти через гру агресію, страхи, свої переживання. Це і є ігротерапія.
РЕСУРСНІСТЬ
Часто я наводжу дітям метафору з батарейками: уявіть, що ваш мобільний телефон розрядився. Залишилося всього 5 %. Чи можете ви зайти в Instagram подивитися відео? Відправити меми друзям? Не можете. Максимум – це зателефонувати мамі й сказати, що телефон розрядився. Те саме з нами: якщо немає енергії, то ми встанемо, поснідаємо, але не матимемо сил кудись іти, з кимось спілкуватися.
Ресурси – це те, що заряджає нашу внутрішню батарейку.
ЩО ПОДИВИТИСЯ
1. Пісню-руханку від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз та гурту ТНМК “Крокуй до укриття”.
Вчителі кажуть, що поки лунає повітряна тривога, вони вмикають цей мульт на ті кілька хвилин, поки діти збираються і йдуть до бомбосховища. Це така “перебивка” сценарію сирени”.
2. Короткий американський ролик, який можна дивитися з дітьми від 11 років.
Його можна відрефлексувати, поставивши такі питання:
- як думаєш, що відчуває дівчинка?
- чи було щось подібне з тобою, чи твоїми друзями?
- чи бачив ти, щоб із кимось із дітей відбувалися подібні зміни?
Дивитися фільми чи відео про війну не варто. Це буде актуально після її завершення для трансформації свого травматичного досвіду. А зараз перегляд відео на тему війни може додатково активувати спогади, травматичний досвід та загострити переживання.
ТВОРЧІСТЬ, МУЗИКА, ВОКАЛ, ТАНЦІ, СПОРТ
З практичних інструментів можна використати одну з арттерапевтичних технік. Перше – попросити дитину намалювати свій стан, відобразити те, як вона зараз себе почуває. Спершу це може бути щось не конкретне, але батьки можуть уточнювати:
- що означають ті чи ті кольори?
- які емоції викликає ця картинка?
- чи хочеш щось змінити, чи додати?
- якщо стає сумно, то чому? Покажи на картинці, що викликає смуток.
Малювати – це взагалі дуже добре. Наші хвилювання живуть всередині. Коли дитина зображує їх на папері, то стає спостерігачем. У такий спосіб градус хвилювання падає. Бо бути учасником і спостерігачем – це різні позиції.
Як варіант, можна залучати розмальовки. Помічними стануть розмальовки на патріотичну тематику, розроблені ГО “Смарт освіта” з художницею Лідією Голоско. Розмальовки можна завантажити за посиланням та роздрукувати.
Ще один варіант – ліпнина. Попросіть дитину уявити себе архітектором: “Ти – геніальний архітектор і тобі дали завдання створити статую про те, як виглядає війна, або як виглядає дитячий страх. Як би виглядала ця скульптура?”
Дитина ліпить і водночас трансформує свій страх, витягує його із себе та дивиться на нього збоку. Далі можна запитати про те, що дитина хоче зробити із цією скульптурою.
Окрім порад щодо комунікації на тему війни та практичних інструментів, пам’ятайте: якщо в дорослого не вистачає ресурсу аби підтримати та вислухати дитину, або ж сама дитина не готова ділитися власними думками й переживаннями, варто звернутися до фахівця.
Анна Люднова, спеціально для “Нової української школи”
Титульне зображення: НУШ
Джерело:
