Як шкільне сімейне консультування може допомогти українським педагогам і родинам у часи війни
Шкільне сімейне консультування — це комплексний підхід, який допомагає дітям досягати академічних і особистих успіхів через різноманітні інтервенції у сфері ментального здоровʼя, що поєднують заклад освіти і родини. Цей підхід, який нині активно розвивається у США та інших країнах, є науково обґрунтованим і охоплює широкий діапазон труднощів, з якими дитина стикається під час навчання, — від цькування і відставання від навчання і до роботи з травмою і втратою.
Про особливості шкільного сімейного консультування розповів українським вчителям під час свого виступу на Толоці стійкості Браян Джерард, американський науковець, декан з наукової роботи Західного інституту соціальних досліджень, м. Берклі (Каліфорнія), директор Оксфордського симпозіуму зі шкільного сімейного консультування, який має великий досвід досліджень і практики в цьому підході.
Виступ дослідника відбувся в рамках серія онлайн-подій для українського освітянства, четвертий сезон яких організовує ГО “ЕдКемп Україна”.
“Школа і родина — дві найважливіші інституції в житті дитини, де вона почувається найкомфортніше, і які їй найцінніші, і шкільне сімейне консультування обʼєднує їх в одну систему”, — відзначив Браяан Джерард.
Шкільне сімейне консультування може бути надзвичайно корисним для українського освітянства — не лише у вибудовуванні дружніх взаємин з учнівськими родинами, а й у трансформації підходів до дітей і їхніх труднощів під час навчання, оскільки фокусується на сильних сторонах учнівства, осмислює проблеми як освітній досвід і є інклюзивним щодо всіх учасників і учасниць освітнього процесу.
Як працює шкільне сімейне консультування
Цей підхід був започаткований ще сто років тому — у роботі австрійського психіатра Альфреда Адлера, який у 1920-х рр. відкрив у Відні 28 консультативних клінік і кожну з них прикріпив до школи поруч. У цих клініках Адлер збирав родини і вчительство, і всі разом обговорювали конкретні випадки дитячих труднощів і те, як з ними можна давати раду. Втім, цей досвід у подальшому був забутий. Його перевідкрили лише у 1970-х рр., коли науковці розпочали вивчати особливості дитячої психології і розвитку, а активно впроваджувати у закладах освіти лише від початку 2000-х.
Альфред Адлер і його колеги виявили, що багато проблемних моментів, які переживає дитина в школі, часто повʼязані з негараздами у родині. Найпоширеніші з них — розлучення, сімейні конфлікти, пошук винних, жорстоке поводження з дітьми, насильство в сім’ї, економічний стрес, суперництво між братами і сестрами, дискримінація. Водночас у родині можна знайти сильні сторони, ресурси, на які можна спертися, щоб допомогти дитині вирішувати виклики у навчанні. Це — мудрість батьківства / бабусь і дідусів, сімейна підтримка, брати / сестри як приклад для наслідування, моніторинг домашніх завдань, співпраця з учителями/-ками.
Виходячи з цих напрацювань, шкільне сімейне консультування працює як модель, що спрямовує увагу на дитину як у закладі освіти, так і в родині. Спеціалісти/-ки з цього підходу працюють за двома напрямками — це інтервенції, тобто робота з наявними труднощами і викликами, а також профілактика, яка запобігає появі труднощів у дитини.
Інтервенції і профілактика у закладах освіти відбуваються через:
- індивідуальні і групові консультації з вчительством і керівництвом;
- кризові втручання;
- класні збори;
- групи підтримки учнівства;
- освітні заходи з управління стресом.
У родинах проводять такі інтервенції — сімейне консультування, консультування матері / батька, консультування пар. Профілактика в родинах відбувається через освіту батьківства, групи підтримки для сімей.
Особливістю шкільного сімейного консультування є зосередженість на сильних сторонах, ресурсі, які можуть надати дитині школа і родина. А для цього, зокрема, у роботі зі стресом і травмою, активно використовують різноманітні програми соціально-емоційного навчання, які дають необхідні навички, щоб діти і дорослі могли давати собі раду. Таким інструментом для українського вчительства може стати програма соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН), яку впроваджує ГО “ЕдКемп Україна” в українській освіті. Програма направлена на розвиток таких важливих навичок, як усвідомленість, співпереживання, стійкість, керування емоціями та ин. і має багато практичних вправ, які допомагають ці навички розвинути. У 2022 році Оксфордський симпозіум зі шкільного сімейного консультування нагородив ГО “ЕдКемп Україна” за впровадження інноваційних програм, що підсилюють стійкість вчительства й учнівства. “Коли я спитав Браяна, чому симпозіум відзначив нашу сеенівську спільноту, то він відповів, що українське вчительство у своїй практиці впроваджує шкільне сімейне консультування“, — відзначив Олександр Елькін, голова Ради ГО “ЕдКемп Україна”.
Шкільним сімейним консультуванням можуть займатися багато різних фахівців і фахівчинь — це спеціальні педагоги, шкільні консультанти/-ки, шкільні психологи/-ні, шкільні фахівці/-чині з соціальної роботи, сімейні консультанти/-ки, фахівці/-чині з соціальної роботи, психологи/-ні, психіатри/-ні, психіатричні медсестри / медбрати. Втім, на думку Браяна Джерарда, роль вчительства надзвичайно важлива, оскільки саме воно найбільше контактує з учнівством і знає дітей найкраще.
Розбираємо на прикладах
Щоб наочно показати, як працює шкільне сімейне консультування, Браян Джерард проаналізував конкретні ситуації на прохання гостей події.
Перша ситуація полягає ось у чому: учень-підліток часто пропускає заняття, а коли проходить в заклад освіти, то уникає спілкування із класною керівницею. Як знайти сильні сторони учня і допомогти йому?
Якби цей випадок розглядався у межах шкільного сімейного консультування, то дії були б такими:
Зустріньтеся з усіма сторонами: у вчительки необхідно зʼясувати, як вона спілкується з учнем і на чому робить наголос; у батьківства розпитати про ситуацію в родині і чим воно може допомогти дитині; власне у дитини — про причини пропусків занять. Якщо вчительці й учню складно налагодити товариські стосунки, то на зустріч можна запросити його разом з мамою чи татом, або другом чи подругою — присутність близької людини додасть учню відчуття безпеки.
Зʼясуйте причини поведінки дитини. Як говорить Браян Джерард, ці причини можуть бути дуже різними і часто неочевидними. До прикладу, у дитини можуть хворіти батьки, і вона не хоче залишати їх одних або з учня кепкують однолітки, і тому йому некомфортно приходити на уроки.
У розмові з дитиною і її родиною починайте з позитивних речей. Коли вчителька чи вчитель спершу наголошує на проблемі, то в учня складається враження про те, що він недостатньо хороший, а батьківство не бажає спілкуватися, бо їм некомфортно чути про дитячі труднощі. У розмові з учнем намагайтеся намацати спільні інтереси, те, що йому цікаво. Системну співпрацю з батьківством можна організувати так — надсилати принаймні одне повідомлення на місяць про успіхи їхніх дітей, і це поліпшить відносини родин і вчительства.
Не опускайте руки. Якщо не вдається один метод, пробуйте інші, більш ефективні у такому довгому і доволі складному процесі, як налагодження довірливих стосунків. “Нинішні дослідження у темі стійкості свідчать, що для дитини дуже важливо мати хоча б одного дорослого, який має безумовну віру в дитину і її здібності і силу, який небайдуже до неї ставиться. Цю роль можуть виконувати не лише батьки, а й учителька чи вчитель”, — говорить Браян Джерард.
Друга ситуація така: у класі є дитина, яка втратила одного з батьків на війні. Як допомогти їй знайти стійкість, щоб пережити це?
Брайан Джерард рекомендує вчительству насамперед визнати цю втрату і те, наскільки складно дитині її переживати. Такий страшний удар, як втрата когось із близьких, діти переживають по-різному — одні хотітимуть говорити про це, інші — ні. Тож вчительству важливо розпізнати цю особливість і дати учню чи учениці достатньо простору для цієї потреби — говорити про втрату чи мовчати про неї.
Труднощі дитини у межах шкільного сімейного консультування розглядаються не відокремлено, як у вакуумі, а у стосунках з усіма, хто дитину оточує. Тому коли один учень чи учениця втратили близьку людину, це впливає на всіх у класі. Так само однокласинці і однокласники можуть позитивно вплинути на дитину, яка горює через втрату. У цьому вчительству може допомогти такий інструмент, як класна зустріч, на якій усі діти класу спілкуються неформально і водночас структуровано. Таку зустріч можна провести довкола запитання про те, що допомагає кожному і кожній переживати різні втрати, не лише такі страшні, як смерть рідної людини, а й переселення чи втрати домашніх улюбленців чи речей.
Як провести класну зустріч
1. Підготовка та атмосфера
Оберіть правильний час: виберіть час, коли учні / учениці спокійні та зосереджені, і коли ви можете приділити обговоренню достатньо часу.
Створіть безпечний простір: подбайте про те, щоб учні й учениці могли вільно ділитися думками й почуттями без страху осуду чи покарання.
Організація простору: організуйте простір класу так, щоб це сприяло взаємодії та видимості, наприклад, у формі кола або півкола.
2. Налаштування контексту
Сформулюйте мету: чітко поясніть причину зустрічі та те, чого ви сподіваєтеся досягти.
Озвучте очікування: Нагадайте учням і ученицям про правила класу та очікування щодо шанобливого спілкування.
Почніть з позитивного: відзначте позитивні аспекти шкільної спільноти та закладіть основу довіри.
3. Вирішення проблеми
Сприяння відкритому діалогу: заохочуйте учнівство ділитися своїми поглядами та почуттями щодо проблеми.
Активне слухання: звертайте увагу як на вербальні, так і на невербальні сигнали та враховуйте занепокоєння учнівства.
Фокус на рішеннях: спрямовуйте обговорення на пошук конструктивних рішень, а не на звинувачення чи негатив.
Мозковий штурм: заохочуйте учнівство генерувати різноманітні потенційні рішення і допомагайте їм оцінити здійсненність і ефективність кожного.
4. Дії та подальші кроки
Розробка плану дій: працюйте з учнівством над створенням план дій, що визначає конкретні кроки та обов’язки.
Призначення ролей: за необхідності призначайте ролі або завдання різним учням і ученицям для забезпечення підзвітності й відповідальності
Подальші кроки: регулярно перевіряйте стан справ з учнівством, щоб відстежувати прогрес і надавати підтримку.
Ініціатива здійснюється за підтримки федерального уряду Німеччини в межах програми “Громадянська служба миру” Civil Peace Service Ukraine – GIZ ZFD.
Галина Ковальчук, спеціально для “Нової української школи”
Джерело: НУШ
