Реабілітація дітей з ДЦП: на що звернути увагу при виборі фахівця?
Коли йдеться про дитину з церебральним паралічем, нам хочеться знайти найкраще. Ми готові вірити в кожне «я гарантую результат», пробувати все — аби тільки допомогти. Але в цьому прагненні важливо не загубитися. Бо час — це цінний ресурс, і ми не маємо його марнувати на сумнівні підходи.
Отже, під час обрання фахівців що нас має насторожити?
Коли пропонують лише пасивні методи — масажі, парафіни, електрофорез, апартатні і роботизовані дива - і називають це «реабілітацією». Насправді, життя з церебральним паралічем — це стан, яке потребує активної участі дитини. Лише через рух, гру, фізичну та ерготерапію, терапію мови і мовлення ми вчимося новому. Пасивні процедури можуть підтримувати, але не розвивають навички. А от активні підходи — це шлях до самостійності.
Коли нам обіцяють швидкі результати.
Якщо після п’яти сеансів нам гарантують, що дитина піде, заговорить чи почне самостійно їсти — варто перепитати ще раз. Абілітація — це марафон, не спринт. Ми йдемо поступово, з повагою до темпу, з розумінням індивідуального шляху кожної дитини.
Коли немає індивідуального підходу.
Якщо всім дітям пропонують однакову програму — це тривожний дзвінок. Адже ефективна допомога завжди починається з оцінки: як дитина бачить, чує, рухається, розуміє. І вже з цього ми - фахівці і батьки, будуємо маршрут підтримки.
Коли відсутня командна робота. Робота з людиною з церебральним паралічем — це не лише про м’язи. Це і про сенсорику, і про зір, і про розуміння інструкцій. Часто дитина фізично може зробити крок, але не встигає обробити послідовність дій. І тут нам потрібна мультидисциплінарна команда — фізичний терапевт, ерготерапевт, терапевт мови і мовлення, лікар. Кожен бачить свою частину мозаїки, а разом — ми збираємо ціле.
Коли знецінюють нашу думку або тиснуть на вибір. Батьки мають право знати — чому саме такий метод, які докази його ефективності, які є альтернативи. Поважне ставлення до родини — це основа безбар’єрної взаємодії. Ми в процесі відновлення або формування - партнери, а не просто спостерігачі.
Ми не хочемо втрачати час на методики, які не працюють. Бо дитинство — це вікно можливостей, і діти і батьки мають спиратися на професіоналізм, доказовість і людяність.
Тож перевіряймо. Питаймо. Шукаймо інші думки.
Реабілітація — це точно не магія. Це процес. Це співпраця. І це — наша історія розвитку.
Дякуємо проєкту «Шлях у реабілітації: від області до громади», який реалізує БФ «Пацієнти України». Цей проект робить важливий внесок у доказові практики і підходи в Україні у межах ініціативи «Реабілітація травм війни» спільно з Protez Hub, за підтримки Бельгійського агентства з міжнародного співробітництва Enabel in Ukraine та Embassy of Switzerland in Ukraine.
Джерело: Тетяна Ломакіна
