Співпраця зі ЗМІ. Вікна "Інклюзія в українській дошкільній освіті: підтримка дітей, батьків і великих змін у суспільстві"
Інклюзивне навчання — це про рівність і можливості. Про систему, яка забезпечує кожній дитині право на якісну освіту, незалежно від її особливостей чи потреб. Це не про привілеї, а про базові цінності, які формують справедливе і відкрите суспільство.
В Україні розвиток інклюзії в дошкіллі став важливим кроком до створення середовища, де кожна дитина може навчатися, спілкуватися і розвиватися поруч із однолітками. Але чи легко це — впроваджувати інклюзивні підходи?
Чому ця тема настільки актуальна саме зараз? Розповідаємо, як працює система інклюзії в дошкіллі, хто допомагає дітям і чому батьки все частіше звертаються до інклюзивно-ресурсних центрів.
Чому інклюзивне навчання важливе в Україні
У питанні розвитку інклюзивного навчання Україна почала робити потужні кроки, починаючи з 2015 року. Тоді лише у 210 садочках було створено 275 інклюзивних груп.
На кінець 2020 року уже нараховувалося 3882 інклюзивні групи, в яких здобували дошкільну освіту 6853 дітей з особливими освітніми потребами. На сьогодні за оперативними даними в Україні функціонує 7 384 інклюзивні групи, в яких здобуває дошкільну освіту 14 651 дитина з особливими освітніми потребами.
У 2017 році було започатковано перші інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ), які проводять комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дітей, надають психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги, а також систематичну та кваліфіковану підтримку дітям з особливими освітніми потребами та їхнім батькам.
— Ми почали працювати у 2017 році, коли законодавчо затвердили створення інклюзивно-ресурсних центрів. Це був великий прорив, адже вперше на державному рівні було визнано, що діти з особливими освітніми потребами мають навчатися разом з однолітками, — розповідає директорка столичного Інклюзивно-ресурсного центру Голосіївського району Ірина Білецька.
За цей час у багатьох регіонах України створено такі Центри. Загалом 699 установ, на листопад 2024 року. В умовах воєнного стану фактично функціонують 673 ІРЦ, 47 центрів знаходяться на тимчасово окупованій території (Донецька — 8, Запорізька – 22, Луганська — 9, Херсонська — 8), — роз’яснюють в Міністерстві освіти і науки України.
Ірина Білецька розповідає:
— Раніше діти, які потребували допомоги, часто просто не мали доступу до навчання. Батьки не знали, до кого звертатися, а освітня система не була готова їх приймати. ІРЦ почали це змінювати. Ми працюємо з дітьми, освітніми закладами та батьками, допомагаючи створити умови, в яких дитина з особливими освітніми потребами може навчатися у звичайному садочку чи школі.
Інклюзивне навчання має кілька важливих завдань.
Як зазначають у МОН, це не лише рівний доступ до освіти для дітей з особливими освітніми потребами, а й виховання толерантності, розвиток емпатії та розуміння багатоманітності кожної людини.
Окрім того, це створення умов для соціалізації дітей, що дозволяє їм стати повноцінними учасниками суспільства. Також велика увага приділяється підтримці педагогів та батьків, зокрема наданню їм психологічної та методичної допомоги.
Сьогодні значення інклюзії вийшло за межі освітніх закладів. Війна, переїзди, втрати близьких і травматичний досвід створили новий виклик для системи. Чимало дітей, які раніше не мали необхідності у додатковій підтримці, зараз можуть мати фізичні, інтелектуальні та сенсорні особливості.
Що відбувається в інклюзивно-ресурсному центрі?
Коли родина вперше приходить до ІРЦ, фахівці починають із комплексної оцінки дитини. Це не медична діагностика, а аналіз її сильних і слабких сторін, який дозволяє зрозуміти, як створити усі необхідні умови для її повноцінного розвитку та реалізації свого потенціалу.
Як пояснюють у Міністерстві освіти і науки, оцінка проводиться за кількома напрямами: когнітивний розвиток, комунікація, емоційний стан, моторика й адаптивні навички.
Під час воєнного стану ІРЦ також оцінюють дітей, які дістали психологічну травму, та забезпечують їх психолого-педагогічний супровід.
Директорка ІРЦ Ірина Білецька додає:
— Наше завдання — знайти, що дитині вдається, і використати це як ресурс. Ми розробляємо індивідуальну програму розвитку (ІПР), яка стає основою для роботи, вихователів і батьків. Це спільний план, де кожен знає, що робити.
Супровід у садочку: що змінюється для дитини
Фахівці центру проводять тренінги для вихователів, пояснюючи, як працювати з дітьми, які мають труднощі з концентрацією, соціалізацією чи іншими аспектами. Вони консультують команди супроводу — це групи, до яких входять вихователі, асистенти, батьки та інші фахівці, які працюють із дитиною.
— Інклюзія — це не лише про дитину. Ми пояснюємо вихователям або вчителям, як організувати роботу так, щоб усі відчували себе комфортно, — розповідає Ірина.
Допомога освітянам
У процесі інклюзивної освіти важливу роль відіграють асистенти. Асистент вихователя допомагає організувати освітній процес так, щоб ураховувати потреби кожної дитини групі.
Асистент дитини, своєю чергою, забезпечує індивідуальну підтримку вихованця з особливими освітніми потребами. Це стосується лише соціально-побутових потреб дитини, наприклад перевдягання, харчування тощо.
— Асистент дитини — це не лише підтримка, а й місток між дитиною, педагогами й іншими дітьми. Він допомагає дитині адаптуватися до нових умов освіти, — пояснює Ірина Білецька.
Асистенти працюють у тісному контакті з командою супроводу, до якої входять педагоги, психологи, логопеди та батьки.
Їхня спільна мета — створити комфортні умови для навчання і соціалізації дитини.
Однак у закладах дошкільної освіти України все ще бракує спеціальних педагогів, таких як логопеди, дефектологи чи реабілітологи. На кінець 2023 року в країні працювало лише 4 251 асистента вихователя, що недостатньо для повного забезпечення всіх інклюзивних груп.
Для розв’язання цієї задачі Міністерство освіти і науки України розробляє нові нормативно-правові акти, створює нові можливості для підвищення кваліфікації чи перекваліфікації освітян, запроваджує фінансову підтримку через освітні субвенції та пропонує методичні рекомендації.
Допомога батькам
Ще одним завданням інклюзивно-ресурсних центрів є допомога батькам, які можуть стикатися з невпевненістю, страхами та відсутністю необхідної інформації.
— Батьки — це головний ресурс дитини. Вони проводять із нею найбільше часу, тому саме вони стають першими помічниками в навчанні й адаптації. Наше завдання — дати їм потрібні знання та впевненість у своїх силах, — пояснює Ірина Білецька.
ІРЦ регулярно організовують навчання для батьків. Це можуть бути практичні тренінги, зустрічі з фахівцями різних напрямів, які відповідають на питання батьків.
— У нас щомісяця проходять групові тренінги. Наприклад, ми запрошуємо психіатра чи фахівця з сенсорної інтеграції, щоб батьки могли отримати відповіді на свої запитання. Теми визначаємо за їхніми запитами, — розповідає директорка центру.
На таких зустрічах батьки дізнаються, як правильно працювати з дитиною вдома, як реагувати на її потреби, як мотивувати й підтримувати її у складних ситуаціях.
В ІРЦ створюють групи взаємодопомоги, де батьки можуть знайти підтримку, поділитися своїм досвідом, отримати корисні поради та навіть знайти нових друзів. Такі зустрічі допомагають відчути, що ти не сам, а завжди є люди, готові допомогти та підтримати.
— Я щомісяця намагаюсь потрапляти на зустрічі для батьків у нашому центрі. Це не просто інформація, це можливість поділитися своїм досвідом, почути інших. Дуже корисно зрозуміти, що ти не один із такими викликами, — розповідає Вікторія, мама восьмирічного Андріана.
Інклюзія в дії
Історія Вікторії та Адріана
До інклюзивно-ресурсного центру в Голосіївському районі Вікторія звернулася, коли її сину Адріану було 4 роки. Хлопчикові діагностували розлад аутичного спектру. Він мав труднощі з комунікацією, а будь-які зміни у звичному середовищі викликали сильний стрес.
— Коли ми звернулися до ІРЦ, ми навіть не знали, із чого почати. Фахівці провели комплексну оцінку розвитку сина, визначили його сильні й слабкі сторони. З ним займались логопед, психолог, дефектолог, реабілітолог — розповідає Вікторія. — Потім для нього розробили індивідуальну програму розвитку, яка допомагала адаптуватися до школи.
Школу ми обрали звичайну — аби була ближче до дому. Перед першим вересня разом із фахівцем ІРЦ відвідали школу, познайомилися з усіма, навіть зафільмували клас, коридори, всю територію. Це була важлива частина підготовки, оскільки для Адріана будь-які нові місця чи люди завжди були викликом, — згадує Вікторія.
Підтримка спеціалістів не закінчилася після початку навчання. В ІРЦ допомогли організувати збори в класі, де фахівці розповіли іншим батькам про особливості Адріана і як буде відбуватись робота у класі.
Робота з Адріаном у школі продовжувалася завдяки команді супроводу. А ще до них долучалися й фахівці Центру, щоб обговорити досягнення й труднощі, визначали нові цілі, консультували педагогів та відповідали на їхні запитання, в разі необхідності.
— У перший рік було трохи важко, бо вчителі не мали досвіду роботи з такими дітьми. Але фахівці ІРЦ підтримували нас. Вони пояснювали, як організувати процес, використовувати візуальні розклади, давати сину перерви, якщо він стомлюється. Наприклад, якщо він сидить лише 10 хвилин на уроці, а потім хоче займатися чимось іншим, учителі домовлялися з ним: спочатку виконаєш завдання, а потім можна поскладати пазли, які він дуже любить, — розповідає мама.
Зараз Адріан навчається у третьому класі. Він усе ще має труднощі з концентрацією, але може всидіти за партою вже до 20 хвилин. У класі працює асистент учителя, який допомагає організовувати навчання й підтримує взаємодію з іншими учнями та вчителем.
У класі Адріана є ще двоє дітей з особливими освітніми потребами. І всі діти між собою добре ладнають. Асистент вчителя розповідав Вікторії, що всі вже звикли до певних особливостей та потреб дітей.
— Ми все ще працюємо над розвитком Адріана, але тепер я бачу, що він може навчатися в школі разом з іншими дітьми. Це те, про що ми навіть не мріяли на початку, — підсумовує Вікторія.
Історія Тетяни та Івана
Коли в Україні почалася війна, життя родини Тетяни перевернулося. Її сину Івану було лише рік і вісім місяців. На той час хлопчик розвивався за віком і починав потроху говорити перші слова. Однак через стрес, пов’язаний із переїздом, зміною середовища, розвиток Івана почав затримуватись.
— Коли ми повернулися додому, я помітила, що син майже перестав говорити. Те, що він уже вимовляв, просто зникло. Я дуже переживала, бо не знала, як йому допомогти. Ми обійшли багато закладів, але допомоги ніде не вдалося знайти, — розповідає Тетяна.
Тоді родина звернулася до інклюзивно-ресурсного центру у Голосіївському районі. Візит став поворотним моментом у боротьбі за відновлення розвитку Івана.
У центрі хлопчику провели комплексну оцінку. Психологи, дефектологи й логопеди разом проаналізували його стан, визначили ключові проблеми й сильні сторони.
— Такого детального підходу не бачила ніде, дуже фундаментальний! Вони зібрали цілу команду, розробили план занять, який враховував усі аспекти розвитку дитини.
Дівчата у центрі працюють за передовими технологіями, постійно відвідують конференції, заходи, розвиваються і впроваджують найновіші та найефективніші методики. Вони поєднують фундаментальні знання з інноваціями, створюють комплексний підхід.
Що мене найбільше вразило — вони не випускають жодної деталі. Вся допомога спрямована на те, щоб охопити всі аспекти розвитку дитини. Після кожного уроку я отримувала рекомендації, які могла використовувати вдома. Це дуже високий рівень роботи, — підкреслює Тетяна.
План для Івана включав логопедичні заняття, вправи на розвиток дрібної моторики, ігри для стимулювання мовлення і вправи на сенсорну інтеграцію.
Одночасно із відвідинами занять у Центрі Іван пішов до садочка. Аби забезпечити його комфортну адаптацію до нового середовища, родині надали певні рекомендації й хлопчик почав спілкуватися з однолітками й надолужувати освітні втрати.
— Через кілька місяців я почала помічати зміни. Він знову почав говорити. Спочатку це були окремі слова, а потім фрази. Він став спокійнішим, почав більше взаємодіяти з іншими дітьми, зараз вже дуже багато розмовляє і не відстає від іншої малечі в садочку, — каже Тетяна.
За словами Тетяни, підтримка була комплексною: фахівці ІРЦ працювали з Іваном, консультували вихователів і допомагали батькам, також завжди була змога зателефонувати й попросити допомоги та знайти рішення у певних питаннях. До того ж проводилися тренінги для вихователів, аби ті розуміли як підтримати дитину.
Інклюзія в умовах війни: нові виклики та надії
З початком повномасштабної війни інклюзивне навчання в Україні зіткнулося з новими викликами. Переміщення сімей, стрес, травми та втрати стали частиною реальності для багатьох дітей, і це посилило потребу в підтримці. Однак цей час також дав поштовх для змін і розвитку.
— Зараз в освіті почали більше чути та говорити про інклюзію. Педагоги звертаються за допомогою, відкриті до тренінгів і готові навчатися, — розповідає Ірина Білецька, директорка ІРЦ Голосіївського району Києва.
В МОН додають, що дітей з ООП у садочках забезпечують допоміжними засобами для навчання, які зазначені в індивідуальних програмах розвитку. У 2024 році перелік таких засобів суттєво оновили, враховуючи сучасні вимоги та пропозиції громадських організацій.
Батьки теж помічають зміни.
— Ситуація рухається в кращий бік. Освітяни стали активніше співпрацювати з інклюзивно-ресурсними центрами, розуміючи, що це необхідність. Але є й виклики, наприклад, часто не вистачає матеріалів для навчання — ділиться мама Адріана, Вікторія.
Робота триває, але попереду ще багато завдань. Як зазначає Ірина Білецька, одним із ключових напрямів є забезпечення шкіл та садочків додатковими ресурсами, навчальними матеріалами та спеціальними методиками, які допоможуть дітям з особливими освітніми потребами ефективніше навчатися.
— Ми повинні створити такі умови, щоб кожен садок чи школа могли повноцінно працювати з усіма дітьми. Сьогодні інклюзія — це не просто модне слово, а реальний інструмент змін. І ці зміни вже відчутні, — наголошує Ірина.
Україна робить великі кроки в розвитку інклюзивної освіти. Попри виклики, ми вже бачимо результати, і кожен із них — це маленька перемога. Інклюзія стає не просто частиною системи освіти, а основою для розвитку підтримуючого та толерантного суспільства.
Цей матеріал є частиною проекту ЮНІСЕФ Садок на зразок, ініційованого Міністерством освіти і науки України. Його мета — показати досвід роботи дитячих садочків, який надихає, щоб покращувати дошкільну освіту для кожної дитини.
Дошкільна освіта — це перший крок до самостійності дитини, перше знайомство з освітнім процесом і соціумом поза родиною. Що саме робить цей час таким важливим, і як правильно обрати дошкільний заклад, читай у нашому ексклюзивному матеріалі.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.
Джерело: Вікна - новини України та світу
