Дизайн-мислення на уроках: що це таке та навіщо школам?
Чи можна насправді зробити школу такою, як запропонують учні? Та що ж це буде: перегляд аніме, комп’ютерні ігри та музика замість занять? А навіщо самих школярів навчати дизайн-мислення? Доцентка Університету Ворика (Велика Британія), засновниця програми в Україні «Лідерство для трансформації освіти» Божена Келестин поділилася відповідями та робочими інструментами під час найбільшої в Україні науково-популярної конференції INSCIENCE Conference 2024.
Як запитати, щоб знайти відповідь?
Те, завдяки чому дизайн-мислення опинилося у тренді в бізнесі, — це якраз способи отримати корисну інформацію від потенційного користувача послуг та поставити його у центрі процесу. Можна скільки завгодно прикрашати кав’ярню та вводити там нові меню, клієнтів буде небагато, якщо в приміщенні протяги. Перш ніж щось удосконалювати та покращувати, слід спочатку розв’язати наявні проблеми — перше правило цього методу.
Якщо дати учням намалювати ідеальну школу, можна побачити, чим реально цікавляться діти. Але там буде і чимало спірного. Загалом навряд чи такий експеримент можна сприймати просто як заклик до дії. Першачок може побажати щодня їсти в класі морозиво та дивитися мультики. Але вже найменші учні точно знають, чого вони не хочуть, що їм заважає, що зменшує бажання бігти до школи. Клієнт (а учень — це користувач освітніх послуг) знається на проблемах краще за тих, хто послуги пропонує. Адже про те, що болить, що дратує, говорити легко.
Принципи дизайн-мислення почали розробляти ще 70 років тому як підхід, що базується на поетапному задоволенні людських потреб (за пірамідою Маслоу). Ті інструменти та засади, які популярні нині, створені за останні 20 років. Колись це перевернуло бізнес, тепер може змінити і школи.
Без чого не можна робити реформи?
За Маслоу, дитина починає не просто копіювати дорослих, а дійсно вчитися, аналізувати, креативити, коли:
- у неї задоволені фізіологічні потреби (не голодна, не хоче спати тощо);
- вона почувається в безпеці (із цим за часів війни проблема);
- відчуває приналежність до класу, має друзів, отримує достатньо позитивної уваги та прийняття від учителів, її радують учителі, вона відчуває, що є їм приємною;
- її поважають та визнають навіть маленькі досягнення.
Ось це ідеальна і досить загальна картина.
Утім, дизайн-мислення має інструменти для роботи з конкретними проблемами. Основна новаторська ідея цього напряму, якщо застосувати її до школи, у тому, що кожна новація має розв’язувати проблеми учнів та їхніх родин, що пов’язані з освітою, до того ж ті, які саме для них є найгострішими. А не втілювати ідеї, спущені до школи згори, бажання вчителя щось покращити, проявити себе тощо.
Змінюємо кут зору крок за кроком
Дизайн-мислення передбачає п’ять етапів у підході до будь-якої проблеми.
1. Емпатія
Спробуйте повчитися в тій школі, у якій викладаєте. В інших професіях це легше: стати таємним покупцем, відвідувачем, користувачем послуг тощо. Вчителю, звісно, не вдасться таємно удавати із себе учня, але можна спробувати хоча б інсценізувати це. Поставити себе в уяві на місце дитини. Спитати школярів, що їм заважає.
2. Фокусування
Розсортуйте різні за значущістю проблеми. У цьому допоможуть інтелект-карти, карти освітнього шляху (на яких етапах які нюанси непокоять учня) і так звана POV-формула (скорочено від point of view, тобто кут зору). Останній інструмент — це визначення проблеми одним реченням, в якому будуть названі потреби учня та істинна мотивація. Треба уникати узагальнень та бути максимально конкретними. Наприклад: «Сергію не цікаво на уроці, бо він хотів би в цей час конструювати у Minecraft».
Повами також називають такі відео у TikTok, Instagram, де глядач ніби стає на місце головного героя. Скажімо, у відео «Ти на першому побаченні» буде дівчина, місце зустрічі, руки та ноги головного героя, але ми ніби дивимося його очима. Так само ідеальне фокусування дає не просто проблему, а максимально наближену до споживача, можливо, навіть на його сленгу.
3. Генерація ідей та вибір найкращої
Підійде мозковий штурм та інші схожі способи пошуку великої кількості рішень великою командою. Приміром, вчителі разом могли б попрацювати над проблемою, яка є в більшості їхніх учнів.
На другому етапі відбирається ідея, яку реально втілити та яка може максимально допомогти. Можна варіанти-переможці поєднати.
4. Виготовлення прототипу
Дизайн-мислення застерігає від бажання зупинитися на цьому. Скоріш за все, обрана ідея не буде найкращим рішенням, бо все очевидне спрацьовує гірше, а неочевидне одразу не впадає у вічі. Тому спочатку роблять простий прототип, таку собі модель, пілот, щоб перевірити, як це працює. Якщо йдеться про послуги, це зазвичай спрощений варіант новації або яскрава історія на цю тему. Візуалізація та сторітелінг — улюблені помічники методу дизайн-мислення. Якщо йдеться про школу, це може бути новий варіант уроку, який презентовано як гру, або розповідь про, скажімо, заняття у школі майбутнього. Чи хотіли б учні опинитися там вже зараз?
Для історії-прототипу потрібні, так би мовити, смачні компоненти:
- багато емоцій. Згадка про них і те, що провокує емоції (подив, страх, сміх тощо). Історії і навіть окремі слова можуть спричинити викид кортизолу (гормону стресу) чи ендорфінів (гормонів радості). А це змушує нас приділяти особливу увагу. Гормони ніби маркують найбільш важливу для нас інформацію;
- чесні емоції, з власного досвіду, резонують краще, ніж вигадки;
- яскравий та близький до учнів персонаж.
5. Тестування
Після того як з кількох прототипів ви обрали найефективніший, треба зібрати у користувачів зворотний зв’язок на нього. Звісно, не лише компліменти. Оскільки люди не завжди готові бути відвертими, простіше спостерігати за тестуванням та фіксувати коментарі по ходу процесу. Якщо труднощі будуть переважати над користю, варто повернутися до попереднього етапу.
Сторітелінг долає мільярдні виклики
Успішні приклади бізнесу надихають. Ось медична проблема: резистентність до антибіотиків. Вона виникає через просту недбалість: пацієнти не завершують курс прописаних їм препаратів. Організм звикає до ліків, що були отримані в малих дозах. Тож наступного разу вони вже не діють. Також до резистентності призводить самовільне використання антибіотиків без призначення лікаря, занадто часто. Ця проблема щороку завдає європейській економіці збитків на понад 1 млрд євро. Чому це стається в кожному окремому випадку? Людина поспішає повернутися до звичного способу життя, перевантажена роботою та клопотами. Або вважає, що дія хімічних препаратів токсична, хоча й лікує, тож що менше пігулок прийняти, то краще.
Два десятиліття організації охорони здоров’я та уряди в усьому світі проводили інформаційні кампанії, щоб зарадити проблемі резистентності. Проте оцінки таких кампаній показали, що більші знання не покращили поведінку, пов’язану з антибіотиками. Наприклад, після проведеної Європейським Союзом п’ятирічної кампанії 41% цільової аудиторії все ще не знали, що антибіотики неефективні в разі застуди та грипу.
Компанія, якій доручили працювати із цим викликом зараз, розробляє соціальну рекламу за принципами дизайн-мислення: анімацію із симпатичними маленькими героями. Вони символізують таблетки та показують усе, що стається в організмі з антибіотиками. Це підвищує обізнаність населення. До того ж залучили історії реальних пацієнтів, які захотіли поділитися: які помилки були зроблені, до яких наслідків це призвело та наскільки ускладнило повсякденне життя.
Ще один приклад — додаток Headspace, який пропонує заняття інтерактивною медитацією, антистресові вправи та поради стосовно сну. Їхнім завданням було подолати упередження стосовно медитації як заняття для обраних, буддистів, тих, хто має багато вільного часу. Навіть на відповідний запит у Google випадали лише зображення усамітнених людей на природі. Headspace запропонували анімацію, герої якої — створіння, що мають різноманітні форми та поєднання кольорів. Так закладається думка, що медитація підходить кожному, попри всі особливості. Використовували багато зображень емоцій. Анімація дала змогу зробити їх перебільшеними, дуже яскравими та символічними (наприклад, гнів передано за допомогою грому та блискавок). Завдяки цьому залученість клієнтів значно збільшилася.
Дедалі більше освітян переконані, що дизайн-мислення потрібно викладати в кожній школі. Адже це метод, який дає змогу згодом креативніше виконувати роботу. І якщо дитина як клієнт системи освіти відчує переваги, її зацікавленість освітою зросте. Тож усе, що радить експертка, вчителі можуть робити як для покращення навчального процесу, так і для навчання школярів етапам дизайн-мислення.
Джерело: Освіторія
