Як підтримати свою дитину вдома?
Стресові події нині переслідують українців скрізь. Діти — не виняток.
Помітили у вашій дитині зміни у поведінці та емоційних реакціях на звичні події? Що робити, коли можливості звернутись до фахівця за професійною корекцією немає?
Тримайте поради, як підтримати дитину вдома:
Розмовляйте
Не тисніть. Поясніть дитині, що вона не зобов’язана говорити, але ви будете поруч та обов’язково вислухаєте, як тільки вона буде готова розповідати.
Проявіть співчуття, дайте зрозуміти дитині, що ви завжди на її боці, що ви підтримаєте її. Розмовляючи й підтримуючи, ви допоможете малечі набути “правильний” досвід і перешкодите формуванню спогадів, що травмуватимуть її у майбутньому.
Пояснюйте, що з дитиною відбувається
Ніхто краще за вас не знає вашої дитини. Тому пояснюйте, що з нею відбувається. Говоріть про події навколо. Зважаючи на готовність дитини, обговоріть війну та трагічні події. Поясніть, чому вона відчуває саме те, що відчуває. Розкажіть, чому її реакція - чи то гнів, чи страх - нормальна на ненормальну ситуацію.
Пам’ятайте: посттравматичний стресовий розлад у дітей часто супроводжується почуттям провини. Як наслідок, діти звинувачують себе у травматичній події, переживають, що зробили щось не так.
Ніколи не знецінюйте, не принижуйте важкість травми або емоцій. Дайте зрозуміти дитині, що любите її, незалежно від того, що з нею відбувається і як вона себе поводить. Наголошуйте, що вважаєте її дуже сміливою та відважною.
Слухайте та чуйте
Дитина час від часу може повертатися до розмов про травматичні події, відтворювати їх у малюнках або письмових роботах.
Посттравматичний стресовий розлад у дітей, як правило, викликає нав’язливі спогади, думки чи образи, які їм важко «вимкнути».
Тому слід об’єктивно оцінити ситуацію: якщо малюнки, твори, листи та розмови про пережиту травмівну подію не засмучують дитину ще більше, не погіршують її стан, а навпаки – сприяють покращенню як емоційного, так і загального стану, то перешкоджати такому проживанню не варто.
Пам’ятайте, що ваша дитина сприймає навколишній світ значною мірою через ваше сприйняття. Це ж стосується і сприйняття травми, і формування реакції на неї. Дитина може припинити обговорювати з Вами травматичні події або свої емоції, якщо помітить, що це Вас засмучує.
Тому, якщо Ви засмучуєтесь під час розмови чи не можете стримати сліз – обов’язково обговоріть це з дитиною. Поясніть, що це нормально - плакати чи сумувати, це природні реакції, і їх прояв не означає, що обговорення потрібно припинити.
Проявляйте емоції
Намагайтеся швидко реагувати на реакції дитини (схоплюється, закриває вуха руками, ховається тощо): пояснюйте, що гучний звук – це може бути грюкіт дверей або щось могло впасти, луснула повітряна кулька, гучно ввімкнули музику тощо).
Пам’ятайте, дитині самостійно буде важко провести межу між небезпечним минулим, у якому відбулася травматична подія, та безпечним сьогоденням.
Допомагайте дитині повернутися до режиму
Якщо дитина втратила цікавість і не реагує на улюблені раніше заняття належним чином – продовжуйте пропонувати, оскільки наявність вибору сприятиме поверненню дитині відчуття контролю.
Знаючи вподобання дитини, Ви можете запропонувати:
пограти в ігри;
поспівати пісень або послухати музику;
приготувати улюблену страву;
помалювати, зробити аплікацію або скульптуру;
пограти з друзями;
поплавати, пограти з м’ячем або обрати інший вид спорту.
Знаходьте пояснення
Намагайтеся швидко реагувати на реакції дитини (схоплюється, закриває вуха руками, ховається тощо): пояснюйте, що гучний звук – це може бути грюкіт дверей або щось могло впасти, луснула повітряна кулька, гучно ввімкнули музику тощо.
Пам'ятайте, дитині самостійно важко провести межу між небезпечним минулим, у якому відбулася травматична подія, та безпечним сьогоденням.
Ці поради увійшли до посібника, розробленого в межах проєкту «KOLO Clubs 2.0» у 2023 році ГО DOCCU за підтримки міжнародної неурядової організації Finn Church Aid Ukraine.
Завантажити його можна тут: http://surl.li/rpbom
Джерело: DOCCU
