5 причин, чому ми насправді кричимо на дітей
Діти вередують, брешуть, погано вчаться, не прибираються в кімнаті, грублять, ледарюють і знають ще тисячу способів вивести батьків з себе. Але чи дійсно причина батьківського крику - це дитяча лінь, оцінки і неакуратність?
Неприйняття і завищені вимоги
Про те, що дітей потрібно приймати і любити такими, якими вони є, не написав тільки ледачий. Але що робити, якщо дитина дійсно має право не відповідати уявленням батьків про прекрасне? Це не про те, щоб її взагалі не виховувати, і точно не про потурання. Це про те, щоб розуміти причину свого роздратування. Деяким батькам дуже важко прийняти той факт, що син або дочка не хочуть бути відмінниками, займатися дзюдо, балетом і макраме, і що гайдарівський Тимур - не їх герой. Причому буває по-різному. Когось дратує несхожість дитини на батьків, когось - власні недоліки, що відбиваються в дитині, як у дзеркалі. Із серії «не вийшло викорінити їх в собі, знищу в дитині». Любити без умов дійсно іноді важко, але тільки це, насправді, від нас і потрібно.
Хороша новина в тому, що в цьому випадку є шанс на приємні сюрпризи. Інакше - він мізерно малий.
Втома
Сама по собі втома зовсім не обов'язково призводить до нервових зривів, але досить додати дрібку «яжемать», і ось вибухонебезпечна суміш готова. Адже осягнути неосяжне не вдається навіть надлюдині. Відпочинок потрібен всім. Комусь більшою мірою, комусь - в меншій. Звідси висновок - розставляємо пріоритети і робимо те, що вважаємо за потрібне. Якщо дитина в цей графік не вписується, сумно, звичайно, але краще нехай проводить час з бабусею або нянею, ніж з засмиканою мамою, що постійно кричить. І краще хороші ясла, ніж будинок, де істерики і крики.
Хороша новина в тому, що від втоми є прекрасний засіб. І навіть не один. Можна, наприклад, переглянути пріоритети і трохи менше втомлюватися (якщо не за рахунок роботи, то за рахунок домашніх справ - забийте ви вже на це прибирання). Або трохи більше відпочивати. Якщо це можливо, разом з дитиною. Якщо ні, потрібно пам'ятати, що кількість не переходить в якість. Краще провести з дитиною один день в тиждень добре, ніж сім, але на нервах.
Почуття провини
Накриває зазвичай тих, хто пішов попередньої рекомендації. Хто «оре, як Папа Карло», встигаючи тільки поцілувати дітей перед сном. Але людина так влаштована, що довго посипати голову попелом не може. Щоб позбутися від роз'їдаючого душу почуття, вона починає шукати, на кого б перекласти відповідальність. І швидко знаходить крайнього. А хто у нас з краю? Правильно - найслабший і беззахисний. Той, хто міг би бути більш чуйним і розуміючим. Хто міг би задуматися, звідки його плюшки беруться. Хто міг би зрозуміти, як сильно батьки втомлюються, працюючи на його благо. Хто міг би відповідати за своє життя сам. Адже йому варто прекрасно вчитися, виконувати всі обов'язки по дому, зустрічати маму і тата в дверях з короваєм на рушнику? Так ні ж! Зростає телепень телепнем. Ну і що, що бур'яном, ось інші ... Ох, вже ці інші, які завжди знаходяться. Обов'язково десь в оточенні є хлопчик чи дівчинка, відповідні ідеалу. Образи і роздратування накопичуються, щоб потім виплеснутися хвилею гніву і лайливими словами.
Найстрашніше, що за подібними зривами у нормальних батьків зазвичай слідує каяття і знову ж гостре почуття провини. Але ж ми пам'ятаємо - це ненадовго, тому вже скоро ми знову звинувачуємо в усьому дитину. Якби вона не була такою, і я б не кричала. Будь вона ідеальною, чого б мені на неї кричати? І по колу - тріщина у відносинах збільшується, дитина стає все нестерпнішою, крики все частішими. Через кілька років уже не розібрати, де причина, де наслідок - чи то дитина некерована через те, що батьки неадекватні,чи то батьки неадекватні тому, що у них важка дитина.
Але ж вихід є. Потрібно жити у відсіку сьогоднішнього часу. Що було то було. Зриви бувають, якщо не у всіх, то у багатьох, і це не обов'язково має далекосяжні наслідки.
Власні психотравми
Якщо на батьків кричали їх мами і тата, велика спокуса повторити це з власними дітьми. Однак ми ж не в армії, де «салага» терпить, щоб через рік перетворитися в «діда». Скористатися дитячим досвідом можна по-різному, але краще для того, щоб порвати родовий ланцюжок і стати першим адекватним батьком в сім'ї. Просто не буде - періодично старі звички будуть брати верх, але доросла людина (за винятком клінічних випадків) здатна керувати своїми емоціями. Інформація перевірена і стовідсотково вірна, тому не можна допускати ніяких відмовок в стилі «я такий, і змінити нічого не можна». Змінити можна.
Порушення гормонального фону і депресія
Навіть дивно, як на нас впливає фізіологія. Особливо на жінок. Мало кому з них не знайомий ПМС. У ці дні навіть найспокійніша місіс Джекіл легко перетворюється на злобну місіс Хайд. Якщо вже гормони під час ПМС так на нас впливають, що говорити про депресію - саме вона може стати причиною частих зривів. Не маючи досвіду і знань про це захворювання, людина може довго з ним жити, навіть не здогадуючись про справжні причини своєї «нестерпності». Одним з основних симптомів тут є відсутність в житті кольорів. Світ стає чорно-білим, і те, що іншими людьми сприймається як банальна плутанина, для людини, яка страждає депресією, стає катастрофою. У таких випадках і дитина якась не така, і з рідними, очевидно, не пощастило і взагалі все погано-погано-погано. Зриви в таких станах більш ніж вірогідні, але навіть не вони найстрашніше. Найстрашніше те, що поведінка перестає бути контрольованою і керованою, і просвіту майже немає.
Хороша новина в тому, що це майже завжди лікується. Іноді проходить саме, але краще не втрачати дорогоцінні роки життя і звернутися до хорошого фахівця. Якщо він вважатиме за потрібне, доведеться попити препарати, але результат того вартий.
Підсумки
Погані новини для батьків полягають в тому, що кричати на дітей не можна і за власні зриви відповідають ті, хто їх допускає, а не «провокатори».
Хороші - в тому, що змінити ситуацію на краще ніколи не пізно. Немає сенсу «жувати і мусолити» те, що вже сталося. Час діяти. Чи не виходить справитися самим, психологи і психотерапевти вам на допомогу. Але почати потрібно з себе. Можливо, якщо ситуація зайшла вже далеко, будуть потрібні сеанси сімейної психотерапії і за участю «жертви».
І дуже важливо з'ясувати справжню причину власних зривів і боротися з нею, а не з наслідком. Зарікання і обіцянки «більше так не робити» не працюють. Багаторазово перевірено. І головне! Не можна перекладати відповідальність на дитину. Спокуса велика, але побороти її варто. Хоча б заради майбутніх онуків.
Автор статті: Олена Башкова.
Джерело: Дитячий психолог
